Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Будь-яка мати, виявляє вона надмірну турботу чи ні, вірить, що саме від неї великою мірою залежить, якою особистістю стане її дитина, коли виросте. Інакше навіщо ж тоді старатися?

Ця віра в силу батьківського впливу проявляється уже в першому офіційному акті, який здійснюють батьки: у виборі імені для своєї дитини. Як відомо кожному сучасному батьку та матері, із цим пов’язана ціла індустрія, що наразі переживає розквіт, і про це свідчить величезна кількість книжок, веб-сторінок та консультантів. Здається, багато батьків справді вірять у те, що їхня дитина не зможе досягти успіхів у житті, якщо їй не дати правильного імені; вважається, що імена несуть у собі велику естетичну чи навіть провісницьку силу.

Можливо, саме цим пояснюється, чому 1958 року такий собі Роберт Лейн з Нью-Йорка вирішив дати своєму сину ім’я Віннер, тобто «переможець». Сім’я Лейнів, яка мешкала в багатоквартирному будинку в районі Гарлем, уже мала на той час кілька дітей, і у кожного з них було досить типове ім’я. Але цей хлопчик… Вочевидь, Роберт Лейн мав до нього особливі почуття. Віннер Лейн: хіба ж міг зазнати життєвого фіаско хлопець із таким іменем?

Через три роки в сім’ї Лейнів народився ще один хлопчик — це була їхня сьома й остання дитина. З причин, які нині геть ніхто не може пояснити, Роберт вирішив назвати цього хлопця Лузер, тобто «невдаха». Навряд чи Роберт Лейн був незадоволений народженням ще одного хлопця; найімовірніше, він просто тішився з того комічного ефекту «завершеності дії», який це ім’я справляло. Спершу Переможець, а згодом — Невдаха. Але якщо Віннер Лейн навряд чи міг зазнати фіаско, то як же ж тоді міг розраховувати на успіх Лузер Лейн?

Та насправді Лузер Лейн досягнув успіху. Він здобув стипендію для навчання в підготовчій школі, закінчив коледж Лафаєт у Пенсильванії і пішов працювати до Управління поліції міста Нью-Йорк (про це давно мріяла його мати), де став детективом, а згодом і сержантом. Хоча він ніколи не приховував свого імені, багато хто соромився називати його так. «Тому я маю нині цілий букет імен, — розповідає цей чоловік тепер. — Від Джиммі та Джеймса до будь-якого імені, яким їм заманеться мене назвати. Тіммі, наприклад. А Лузером мене звуть дуже рідко. Час від часу, — продовжує він, — люди надають моєму справжньому імені такого собі французького звучання, і звуть мене Лузьє. А колеги з поліції називають мене Лу»125.

А як же ж поживає його братик з іменем, що не дає права на поразку? Найпомітнішим досягненням Віннера Лейна, якому нині сорок п’ять років, є досить довгий список скоєних злочинів: майже тридцять арештів за крадіжки, домашнє насильство, порушення недоторканності житла, опір при затриманні та інші правопорушення.

Нині Віннер і Лузер майже не спілкуються один з одним. Батька, який дав їм такі імена, вже немає на світі. Він, безперечно, мав правильне уявлення про те, що ім’я — це доля, але явно переплутав хлопців.

Розгляньмо хоча б нещодавній випадок із п’ятнадцятирічною дівчиною на ім’я Темптресс, тобто «спокусниця», яка через свої витівки опинилася в Сімейному суді округу Олбані, штат Нью-Йорк. Суддя В. Денніс Дуґґан уже давно помітив, що деякі порушники мають химерні імена. Одного хлопця-підлітка звали Амчер, тобто його назвали на честь першого-ліпшого предмета, який побачили його батьки після прибуття до лікарні. А побачили вони вивіску з написом «Albany Medical Center Hospital Emergency Room» (Медичний центр Олбані, кімната невідкладної допомоги). Але ім’я Спокусниця видалося судді Дуґґану найскандальнішим і найганебнішим з усіх, які він чув.

«Я наказав їй вийти із зали засідань, щоб отримати змогу поговорити з її матір’ю про те, чому вона назвала свою доньку Темптресс, — згадував через деякий час суддя. — Вона відповіла, що саме тоді дивилася серіал «The Cosby Show», і їй сподобалася там одна молода акторка. Я зауважив, що насправді ту акторку звали Темпест Бледсоу. Мати дівчини відповіла, що дізналася згодом про те, що не розчула імені. Я спитав, чи знає вона, що таке «спокусниця», і матір дівчини відповіла, що про це вона також дізналася пізніше. Її доньку обвинувачували в аморальній поведінці, яка полягала також і в тім, що вона приводила додому чоловіків, поки її мати була на роботі. Я запитав матір, чи замислювалася вона колись над тим, що її донька справджує ім’я, яке вона їй дала. Та жінка не могла збагнути, про що йдеться»126.

Чи справді Темптресс «справджувала своє ім’я», як висловився суддя Дуґґан? Чи вона б потрапила в халепу, навіть якби мати назвала її Честіті, тобто «незаймана»?

Неважко припустити, що Темптресс мала неідеальних батьків. Її мати не лише нарекла її Спокусницею, їй ще й забракло розуму навіть дізнатися, що це слово означає. У певному аспекті не є також дивним той факт, що хлопець на ім’я Амчер зрештою опинився в сімейному суді. Люди, яким лінь дібрати нормальне ім’я для своєї дитини, навряд чи стануть добрими батьками.

Отже, чи справді ім’я, яке ви даєте своїй дитині, має вплив на її життя? Чи, може, у цьому імені віддзеркалюється ваше життя? Та все ж який сигнал посилає світу ім’я, яке носить дитина? І найважливіше — чи дійсно ім’я має важливе значення?

Так сталося, що Віннер і Лузер, Амчер і Темптресс — усі вони були чорними. Цей факт є просто курйозним збігом обставин чи свідчить про щось важливіше щодо імен і культури?

Здається, кожне покоління породжує кілька видатних науковців, які розвивають знання про «чорну» культуру. Мабуть, одним із таких дослідників невдовзі стане Роланд Ґ. Фраєр-молодший, молодий чорношкірий економіст, який проаналізував феномен «поведінки білих», а також розрив між чорними та білими у шкільних оцінках127. Його поява серед маститих науковців була несподіваною. Будучи байдужим до навчання учнем середньої школи з нестабільної сім’ї, він вступив до Техаського університету м. Арлінгтон завдяки спортивній стипендії. Під час навчання у виші з ним трапилися дві речі: Роланд швидко збагнув, що ні до Національної футбольної ліги, ні до баскетбольної ліги потрапити йому не вдасться