Читати книгу - "Все буде добре"

– То що ми скажемо імениннику в таку відповідальну мить? – по-змовницьки запитала бабуся.

– Гірко! Гірко! – озвався хтось із чоловіків, і всі засміялись.

– Рано ще, Кириле, рано. Хоча кандидатки на хлопчину вже є.

Сашко відчув, як у нього палають вуха.

– Бажаємо здоров’я й любові. І вірних друзів лиш навколо. І щоб цвіло родинне коло. Щоб сильним виріс і могутнім. Щоб кожен момент був яскравим та незабутнім!

Наступної миті щось загуркотіло, вистрілило, і в повітрі розпустилась вогняна квітка. А за нею ще одна. І ще. Люди задерли голови догори й захоплено охали, дивуючись феєрверкам, а коли все закінчилось, – зааплодували.

– Що ж, – виступив наперед сусід, дядько Микола. – Го`род нас здивував, тож і ми його здивуємо, – на стіл стали два трилітрові бутилі з каламутною рідиною, закорковані огірком. – То є мій знаменитий спотикач, пійло для справжніх леґінів. І леґіничок, – підморгнув він бабі Гані.

Витягнув огірочок і понюхав.

– Ох, саме те! – підставив чарчину й налив туди трішки рідини з бутля. – Тобі вже дванадцять років, це, можна сказати, початок дорослого життя. А значить – час ставати мужчиною, міцним, як дуб, і сильним, як віл. Поза тим, – підняв він палець догори, – м’яким, як вода, і гарячим, як вогонь. За тебе, Сашку!

Хлопець узяв чарчину та побачив, як мати спробувала заперечити, але батько прошепотів їй щось на вухо. Напевно, вважають, що він іще замалий для цього. Пф! Він покаже, на що здатний. Сашко згадав, як пив горілку дядя Жора, батьків водій. Видихнув повітря й залпом залив у себе рідину.

– Ого! Ганнусю, що ж ти не сказала, що в тебе онук такий козак? – засміявся дядько Микола й обернувся до гостей. – Шановне панство, не відмовляйте собі в задоволенні. Завтра день вихідний, гуляємо до ранку!

Гості радісно загуділи та потягнулися до столу. Заграла музика, почалися танці, хтось відтягнув Сашка на задній план.

– І як ти себе почуваєш? – усміхнено запитала Марічка. – До дядька Миколи всі ходять за секретом, кажуть, що від його випивки стають щасливішими. Ти відчуваєш себе щасливішим?

– Не знаю… Як вода. Тільки пече трішки.

– Гм… Тоді, може, торт тобі засмакує? Там Антон стереже наші порції. А його сам на сам із солодким надовго залишати не можна.

– Ага. Хто лишається з тортом наодинці й не їсть його – страшна людина, – засміявся Сашко.

Діти швидко оминули кілька танцюючих пар та опинились біля краю столу, де Антон стеріг чотири тарілки з великими шматками святкового пляцка.

– О, ви вже тут? Усе добре? – Сашко кивнув. – Клас! Тоді давайте, налітайте. А то я ледь слиною не захлинувся, поки сидів.

І, не чекаючи нікого, Антон накинувся на торт. Марічка засміялась і собі взяла шматочок.

– Ум, смачнючий! Бабуся Сашка вміє готувати!

– Угу, – мугикнув Антон, остаточно прикінчуючи свій шматочок.

Поклав тарілку та покрутив головою. Марічка присунула свою тарілку до себе:

– Навіть не думай!

Ображений Антон глянув на Сашка. Подумав, що іменинника об’їдати негоже, та повернувся до Катрусі, яка стояла поруч.

– Катю, а чому не їси?

Дівчина зробила спробу усміхнутись:

– Та щось не хочеться…

– О, то, може, я його доїм?

– Їж.

Отримавши згоду, Антон підтягнув до себе тарілку та почав наминати ще один шматочок пляцка.

– Як тварина, їй-Богу, – штурхнула його під бік Марічка.

– Антоне, скільки можна їсти? – підійшла Марійчина мама. – Танці якраз у розпалі. Іди покажи, який ти кавалер!

– Так. Я хочу танцювати! – весело притупнула Марічка.

Хлопець зітхнув, відсунув тарілку, і за мить ще одна пара приєдналась до гурту танцюючих. Антон намагався копіювати когось із дорослих, тому випрямив спину й намагався кружляти на невеликому подвір’ї. Але постійно збивався з ритму та натикався на інші парочки. Однак Марічка не зважала. Вона закинула назад голову і сміялась, віддавшись танцю. Сашко провів їх поглядом і відвернувся. Оце гірке відчуття всередині – це ревнощі чи жаль за скоєним?

– Усе гаразд?… – він раптом зауважив, що Катруся тремтить. – Тобі зимно?

Не чекаючи відповіді, хлопець зняв свого светра й накинув на дівчину. Він раптом помітив землю під її нігтями й подряпане коліно.

– Ти де так поранилась? Може, сходити по йод?

– Ні, ні, усе добре… Трошки перехвилювалась…

– Може… присядемо? – запропонував хлопець, відчуваючи, як у нього починає паморочитись у голові.

Від пережитих емоцій чи спотикач дядька Миколи нарешті взявся за діло?

Діти сіли на лавочку під будинком. Сашко відчув, як Катруся поклала голову на його плече. Точно, вони ж начебто пара… Він знову згадав той поцілунок на вулиці. Про що він думав? І нащо взагалі це зробив? Марічка ж – дівчина Антона, і так уклинюватися в їхнє щастя… Але щоразу, як він прокручував у пам’яті цей спогад, згадував, наскільки солодкими були її губи.

Хлопець глянув на калейдоскоп облич, які то виходили на світло, то зникали в напівтемряві. Десь там дівчина, яка йому подобається, танцює з тим, кого він вважає другом. Десь там його батьки проводять