Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

Хоча Сковорода, наскільки можна судити, не зазнав впливу кримськотатарської чи османської культури, у його творах зустрічаємо чимало моментів, які зближують його зі «східною мудрістю»377. Можливо, тут давав про себе знати «голос крові».

Тобто, попри конфронтацію османського світу (а в широкому плані – «світу ісламу») зі світом українським, не можна сказати, що між ними існували «залізні» бар’єри. Між цими світами відбувалося взаємопроникнення і взаємодія – хоча ці процеси не були простими.

Михайло Чайковський (відомий також під іменем Садика-паші) (1804—1886)378 – надзвичайно колоритна фігура. Його діяльність можна розглядати як один із прикладів українсько-османських контактів. Він зумів «наслідити» в історії багатьох народів – Польщі, Росії, Сербії, Болгарії, Румунії, Туреччини. Але його любов’ю завжди була Україна, де він народився й скінчив своє життя. Також Чайковський зарекомендував себе як плідний і талановитий письменник. Якби він зосередився на літературній праці, а не «розмінювався» на політику і війну, то міг би на цьому поприщі досягти чималих успіхів.

Михайло Чайковський

Саме життя Чайковського – це блискучий авантюрний роман. Він брав участь у різних змовах (наприклад, вважається, що цей діяч належав до ініціаторів державного перевороту в Сербії у 1842 р.). Можливо, також готував повстання в Україні, на Кубані. Йому навіть приписують згадувану «Книгу битія українського народу», спеціальну відозву до кубанських козаків. Чайковський знаходився на службі в різних політичних господарів, двічі змінював конфесійну приналежність. Він дожив до дуже поважного віку, міг би й далі жити, але ефектно закінчив життя самогубством, застреливши себе.

У житті Чайковського є багато прихованого, а в біографії цього діяча залишається чимало «білих плям». Його велика літературна спадщина не вся є виданою. Твори письменника залишаються маловідомими для польського читача, а ще менше – для українського. І це при тому, що він підтримував дружні стосунки з першими зірками польської літератури ХІХ ст. (у нього на руках помер Адам Міцкевич), а Тарас Шевченко «позичав» у Чайковського літературні ідеї, наприклад, вигадку про вбивство Іваном Гонтою своїх синів за те, що вони стали католиками.

Чайковський походив із полонізованої української родини, в якій все ж продовжували жити козацькі традиції. По лінії батька його предком був ніби козак Чайка із Запорізької Січі379. Хоча це могла бути просто гарна родинна легенда. По лінії матері він походив із гетьманського роду Брюховецьких380. Правда, з цього же материнського боку в нього прадідом був вихрещений у православ’я єврей. Звідси, певно, інтерес Чайковського до єврейства, яке проглядається в його творах. Він також залучав євреїв до козацького війська, що організовував у Туреччині.

Народився Чайковський неподалік Бердичева, на Волині. Тут же, у Волинському краї, пройшли і його дитячі та юнацькі роки. Оскільки батько Чайковського помер рано, то хлопця виховував його дядько Михайло Глембоцький.

У 1825 р. молодий Чайковський подався до Варшави, де познайомився з Адамом Чарторийським (1770—1861), майбутнім лідером польської політичної еміграції, поетами Юліушем Словацьким (1809—1849) і Адамом Міцкевичем (1798— 1855), великим князем Костянтином Павловичем Романовим – намісником Польщі. У 1826 р. останній представив Чайковського своєму брату, імператору Миколі І (1796—1855), який запропонував молодому волинському шляхтичу посаду при дворі та чин камер-юнкера. Але той відмовився, оскільки проти цього був його дядько-опікун, який дотримувався відверто антиросійських поглядів.

Чайковський узяв активну участь у польському Листопадовому повстанні 1830—1831 рр. Розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Після придушення повстання емігрував до Франції. Його маєток конфіскували, а самого Чайковського оголосили в Російській імперії персоною нон грата.

У Франції Чайковський стає одним із активних діячів польської політичної еміграції, співпрацює з Адамом Чарторийським, який очолював польський еміграційний уряд, діяльність якого відбувалася в «Готелі Ламбер»381.

Паралельно з політичною діяльністю Чайковський починає займатися літературною працею. У 1837 р. побачила світ його перша художня книжка польською мовою «Козацькі повісті». Протягом 1837—1841 рр. вийшло друком у Парижі, Лейпцигу, Познані понад тридцять творів письменника. Це, зокрема, повісті й оповідання «Вернигора» (1838), «Кірджалі» (1839), «Стефан Чарнецький», «Анна», «Ґавенди» (1840), «Кошовата», «Українки», «Овручанин», «Гетьман України» (1841) тощо. У цих творах, які користувалися помітною популярністю в польському середовищі, а також були знані в Україні, чимало уваги приділялося козаччині.

Доволі резонансною стала повість Чайковського «Вернигора», де письменник розповідав про часи гайдамаччини. Центральною фігурою повісті є пророк Вернигора – речник польсько-українського порозуміння. Цей твір знав Тарас Шевченко й, схоже, використав його при написанні своїх «Гайдамаків». Повість «Гетьман України» розповідає про таку фігуру, як Іван Виговський, що пішов на порозуміння з поляками й уклав із ними Гадяцький договір. Також Виговський, як відомо, став союзником кримського хана.

Українське козацтво, котре було представлене в багатьох вищезазначених творах Чайковського,