Читати книгу - "Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів"

поставало в традиційному для того часу романтичному дусі. Письменник створив свій авантюрний світ козацтва, наділяючи його репрезентантів найкращими рисами. Козаки у Чайковського – це воїни-герої, сини степу, діти природи, які творять добре організоване лицарське товариство, об’єднане спільною вірою. Вони цінують свободу, прагнуть пригод, зневажають спокійне життя. Автор трактує їх як повноправних партнерів польської та української шляхти. Навіть підлеглий козак у творах Чайковського є вираженням упевненості й свободолюбства. Письменник не лише розглядав українських козаків як союзників поляків у їхніх визвольних змаганнях, але і як силу, що здатна привести до оновлення польського народу382.

Виконуючи вказівки Адама Чарторийського, Чайковський у 40-х рр. ХІХ ст. розгортає свою діяльність на Балканах383. Його завданням було послабити вплив Росії в цьому регіоні. Не виключена причетність Чайковського до державного перевороту в Сербії в 1842 р., після якого керівництво цієї країни відмовилося від проросійської орієнтації. Тоді ж Чайковський виношував плани підняти повстання в Україні. Можливо, він справді укладав агітаційну літературу, зорієнтовану на українців. Серед неї міг би бути один із варіантів «Книги битія українського народу».

Зустрівшись із певним нерозумінням у польському еміграційному середовищі, Чайковський поступово дистанціюється від нього й починає шукати для себе нових покровителів384. Не останньою причиною цих непорозумінь було й те, що його козакофільство негативно сприймалося серед значної частини емігрантів. 18 грудня 1850 р. Чайковський приймає іслам і бере собі ім’я Мехмеда Садика, тобто Мехмеда Вірного (правда, в літературі він часто фігурує як Садик-паша)385. Тоді ж розпочинає переговори з турками про формування козацьких загонів («казак алай»). В умовах загострення російсько-турецьких стосунків це було якраз на часі.

Чайковський, чи то вже Садик-паша, отримує чин міріміан-паші, що рівнялося чину бригадного генерала. Він мріяв воскресити давню Січ. Вільна Україна для нього була не локальною проблемою, а важливою ідеєю для всієї Європи. Чайковський навіть ладний був розглядати відроджене козацтво як силу, що порятує європейську цивілізацію. Тут мимоволі напрошуються певні паралелі з «Книгою битія українського народу», адже в ній Україна теж постає як рятівниця Європи. Чайковський опрацював власний варіант ідеї політичного слов’янофільства, допускаючи можливість слов’яно-турецького співіснування – добровільного об’єднання слов’янського світу під егідою турецького султана. Відповідно, Україна мислилась під протекторатом Османської імперії. Тим паче, що досвід такого протекторату існував у часи минулі. Себе ж Чайковський бачив гетьманом відновленої козацької України.

У 1853 р. почалася т. зв. Кримська, або Східна, війна, яка велася за панування в районі Чорноморського басейну і на Балканах386. Проти Росії в цій війні воювали Османська імперія, Велика Британія, Франція та Сардинське королівство. Особливу позицію займала Австрійська імперія, яка загалом була на боці противників Росії. Воєнні дії велися не лише в Криму. Театром воєнних дій стали також Дунайські князівства (Валахія й Молдавія), що в той час знаходилися під протекторатом Росії.

20 жовтня 1853 р. було створено «Полк козаків оттоманських», який згодом переформатували в дивізію, а ще пізніше – в корпус. До складу цієї військової формації входили поляки, болгари, румуни, угорці, українці, росіяни-некрасівці, турки, євреї тощо. Офіційною мовою полку, за наполяганням Садика-паші, була мова українська, яку розуміли й поляки, й балканські слов’яни. 23 січня 1854 р. оттоманські козаки склали присягу. Їм надали старе гетьманське знамено, яке колись ніби належало Петру Дорошенку. У формування «казак алай» вступило понад тисячу бійців387. У цьому ж війську служили сини Чайковського – Адам і Владислав, які, відповідно, взяли імена Тимур-бей і Музафафер-бей388. На кінець Кримської війни корпус «козаків оттоманських» налічував близько двох тисяч чоловік. Зберігся список керівного складу цього військового формування на 1857 р. Дві третини його становили ніби поляки, одну третину – всі інші. Хоча не виключено, що серед тих, хто записався до списку під польським прізвищем, були й полонізовані українці – як, наприклад, Чайковський, чи то Садик-паша389.

У певному сенсі, Чайковському вдалося не лише відродити, а й реалізувати козацьку ідею. Інша річ, що ця реалізація виглядала «дивно» і багатьма людьми, які стояли на козакофільських позиціях, не сприймалася. Найактивніше формування «казак алай» виявило себе в 1854 р. при знятті облоги Сілістри та зайнятті Бухареста в лютому місяці того року. Чайковський же став управителем Валахії. Він сподівався зі своїм козацьким військом перейти річку Прут і розгорнути діяльність на українських землях. Проте турецька влада, зазнавши тиску з боку Австрії, не дозволила йому цього зробити. Чайковський планував, що організовані ним козаки осядуть у Добруджі, а цей регіон стане осередком політичної антиросійської еміграції. І що саме звідси почнеться визвольний похід на українські землі. Там справді проживало близько шести тисяч нащадків колишніх запорізьких козаків, проте вони не поспішали підтримувати «казак алай»