Читати книгу - "Проект «Україна». 30 червня 1941 року, акція Ярослава Стецька"

Зупинившись на площі перед собором Св. Юра, учасники «нашої групи» вирішили: німці, які дуже швидко просуваються територією СРСР, «можуть внеможливити нам здійснення нашого пляну – доконаних фактів у Києві». Тут восьмеро осіб, обговоривши поточний політичний момент, ухвалюють:

– скликати «сьогодні вечором Національні збори революційним порядком»;

– «творимо негайно Міське Управління Львова, скликаючи на год. 16 чи 17 найвидатніших громадян Львова, компетентних по цій лінії; я (тобто Стецько. – Д. Я.) прибуду на той час, щоб заприсяжити членів новоствореної Управи… на вірність Українській Державі»;

– захопити радіостанцію, якій надати ім'я Євгена Ко новальця.

Це – один з надпринциповіших моментів в усій цій історії. Стецькові було абсолютно ясно зрозуміло, що будь-які політичні рішення в українській громаді Галичини взагалі, у Львові зокрема мають значення тільки в тому випадку, якщо на них дав благословення настоятель УГКЦ.

Отож відразу по нараді восьми Стецько «пішов до митрополита графа Андрея Шептицького, щоби скласти привіт найвищому українському авторитетові». За його словами, розповів митрополитові про стратегію ОУН(б) – «творити доконані факти… без огляду на те, яка є постава зовнішньої сили, чи буде вона союзником, партнером чи окупантом». Вислухавши все це, Шептицький, за твердженням мемуариста, сказав: «честь України вимагає робити те, що ви задумали сьогодні. Робіть в ім'я Боже, я благословляю». Цей пасаж міститься на с. 186. А на с. 218 Стецько пише про те, як уранці наступного дня він прийшов до глави церкви з метою «поінформувати митрополита про події попереднього вечора, незалежно від звідомлення архієпископа Йосифа».

Пояснюю: сам Шептицький від участі в акції ухилився – більшовики, мовляв, конфіскували його авто. Вислав замість себе як спостерігача свого майбутнього наступника о. Йосипа Сліпого. Той, як пояснив особисто авторові цієї розвідки багатолітній секретар майбутнього Патріарха Йосипа о. д-р Іван Дацько, «з послуху пішов»… Але без яких-небудь повноважень.

Далі Стецько переконує: він Шептицького не обдурював. Усі свої ідеї та дії на наступні декілька годин попередньо узгодив особисто із Шухевичем (на той момент офіцером вермахту), але той на проголошення державності не прийшов, «бо повинен бути на похороні брата», поневічене тіло якого знайшли в приміщенні тюрми на вул. Лонцького.

Навряд чи командування полку «Бранденбург», у якому служив Шухевич, та очільники держави, якій він присягнув, схвально би поставилися до участі офіцера німецької армії у проголошенні державної української незалежності на землях, щойно Німеччиною окупованих. Сам Шухевич, наскільки це відомо, ніяких відомостей щодо цього не залишив.

Далі, за Я. Стецьком, події розвивалися таким чином. У будинку львівської Ратуші, в якій «все було понищене», він «присів на якихось дошках», на яких «накреслив план проголошення відновлення державности, хід думок» своєї промови. «Усе це діялося в поспіху, нотатки роблено олівцем на кусниках паперу». Це – сторінка 190. На с. 206 автор споминів, натомість, зазначає: «Акт проголошення відновлення я зачитував особисто як рішення Організації(тобто бандерівської групи, ухвалене її Революційним Проводом невідомо де і коли. – Д. Я.), запропоноване на затвердження чи вдобрення Національних Зборів», які вони щойно вирішили скликати «революційним порядком»! І далі, відповідаючи своїм анонімним критикам: «тут не є істотною юридична еквілібристика…».

Написавши величний державотворчий план на клаптиках паперу, Стецько вийшов із будинку Ратуші, перейшов через вулицю – до будинку «Просвіти». Тут якраз у цей момент «відбувалося творення міської управи Львова». Перервавши свій виступ на виборах міської управи, один із промовців, згаданий член РП Старух, передав слово Стецькові.

Виклавши свою позицію, той, за його словами (які, як і всі інші повідомлення Стецька не підтверджуються іншими свідками або прямо ними спростовуються), «прийняв присягу на вірність Українській Державі від новопокликаного посадника Львова і інших, які входили до управи міста, побажав успіху і обіцяв повну підтримку від ОУН». Тільки після того до помешкання «почали