Читати книгу - "Відірвана від коренів"

Я взяла її у великий зал, щоб вона заново вчилася ходити, і намагалася заспокоїти її, коли ми повільно гуляли по ньому, хоча найчастіше вона замість цього падала разом зі мною. Дракон якраз спускався по сходах, щоб узяти щось з підвалу. Він постояв деякий час, дивлячись на наш незграбний від арки, його обличчя було важким і непроникним. Після того, як я відвела її наверх, і вона заповзла обережно в ліжко і заснула, я пішла до бібліотеки, щоб поговорити з ним.

— Що з нею сталося? — зажадала я пояснення.

— Нічого, — рішуче сказав Дракон. — Наскільки я можу судити, вона неушкоджена. — Він не здавався особливо приємним.

Я не розуміла. І подумала, що його турбує, що у вежі живе ще одна дівчина.

— Їй вже краще, — сказала я. — І вона тут ненадовго.

Він подивився на мене з яскравим роздратуванням.

— Ненадовго? — повторив він. — Що ви під цим маєте на увазі?

Я відкрила рота і завмерла, не розуміючи його.

— Що вона піде…

— Додому? — продовжив Дракон. — І одружитися з фермером, якщо вона може знайти такого, який не буде заперечувати що його дружина з дерева?

— Вона все ще з плоті, а не з дерева! — випалила я, протестуючи, але вже розуміючи, що він мав рацію: для Касі тепер не було місця в нашому селі, як і для мене. Я повільно осіла, мої руки вперлися у стіл.

— Вона може взяти моє придане, — сказала я, намацуючи хоч якусь відповідь. — Поїхати до міста, поступити в університет, як інші дівчата.

Він зібрався щось сказати; але зробив паузу і здивувався:

— Що?

— Як інші обрані дівчата, яких ви брали, — сказала я, не думаючи про наслідки: я занадто хвилювалася за Касю: що вона буде робити? Вона не була відьмою; по крайній мірі, люди в селі знали її раніше. Вона просто змінилася, жахливо, і я не думаю, що вона могла би це приховати.

Він перервав мої думки.

— Скажіть мені, — їдко виплюнув він, і я здригнулася і подивилася на нього, — ви всі припускаєте, що це я змушую вас приходити сюди?

Я дивилася на нього, а він на мене, обличчя його було жорстким і ображеним.

— А хіба ні? — сказала я, розгублена. — Так, звичайно, ми змушені. Чому ні? Якби ви не хотіли змушувати нас, то просто наймали би прислугу… — Ще коли я це казала, я вже почала шукати відповідь на його запитання, і подумала, що інша жінка, яка залишила мені записку, була розумниця. Він просто хотів трохи людського товариства, але тільки трохи, на своїх власних умовах; такого, з яким міг розлучитися без жалю чи любові.

— Прислуги було би недостатньо, — сказав він, дратівливо і ухильно; але не пояснив, чому. Він зробив нетерплячий жест, не дивлячись на мене; побачивши моє обличчя, він, можливо, зупинився би. — Я не беру звичайних дівчат, які хочуть хіба вийти заміж за сільського хлопця, або тих, яких пересмикує від одного мого вигляду.

Я різко встала, так що стілець з гуркотом упав на підлогу позаду мене. Повільно і пізно, з кипінням, лютий гнів як повінь піднявся в мені.

— Тому ви берете таких, як Кася, — випалила я, — тих, які досить хоробрі, щоб нести цей тягар, які не страждатимуть по своїх сім'ях, гірко плачучи, і думаєте, що робите це правильно? Ви не спите з ними, ви тільки заточуєте їх на десять років, і скаржитеся, коли вони думають, що їм гірше, ніж вам?

Він дивився на мене, а я на нього, важко дихаючи. Я ніколи не думала, що колись скажу щось подібне; Я не знала, що вони були у мене всередині. І ніколи б не подумала сказати їх моєму панові, Дракону: Я ненавиділа його, але раніше я ніколи б наважилася дорікнути йому — не більше, ніж я могла дорікнути блискавці за удар по моєму будинку. Він не був звичайною людиною, він був мій пан і чарівник, дивна істота в іншій площині, і далекий, як шторми і море.

Але він зійшов з цієї площини; і запропонував мені справжню доброту. Він дозволив його магії змішатися з моєю, у дивно захоплюючій інтимності, щоб врятувати Касю разом зі мною. Я припускаю, що це може здатися дивним — я повинна була дякувати йому, замість того щоб кричати і гніватися — але це означало більше, ніж подяка: я хотіла, щоб він був людиною.

— Це не повинно бути так, — голосно заявила я. — Це неправильно!

Він встав і якусь мить ми дивилися один на одного через стіл, обоє люті, і обоє, я думаю, в рівній мірі шоковані; Потім він відвернувся і відійшов до вікна, з яскравими гнівними смугами червоного кольору на щоках, його рука міцно стискала підвіконня, в той час як він дивився у вікно вежі. Я вилетіла з кімнати і побігла вгору по сходах.

Решту дня я залишалася біля ліжка хворої Касі, поки вона спала, сиділа на ліжку з її тонкою рукою на моїх колінах.