Читати книгу - "Смутна доба"

Бусурменський спожиток та човни козаки спалили.

— Збирайся додому, козаче! — сказав Ілляшеві гетьман, дружньо вдаривши рукою по плечу.

Парубок аж засвітився.

Дмитрія звела в могилу любов до телятини, він споживав її навіть у піст. Царські кухарі готували її так вигадливо, що блюдо втрачало м'ясні якості — тануло в роті, їсти його можна було одними губами.

На шостому тижні великого посту, коли на царський стіл подали телятину, не витримав навіть Василь Шуйський. Почав сперечатися з царем, що в піст споживати м'ясо гріх. Князя підтримав думний дворянин Татищев. Цар вигнав цього з-за столу, не зіслав лише дякуючи заступництву Басманова.

Навчений гірким досвідом, що одним розголосом самозванця не повалити, Шуйський з двома іншими князями вирішили організувати змову. Вони залучили на свій бік новгородський та псковський полки, що стояли під Москвою для походу на Крим. Шуйський, володар багатьох підмосковних помість, збирав до столиці своїх людей, щоб побачили, мов, царське весілля.

А в Кремлі уже п'яту добу, день і ніч, відзначали одруження царя, на бенкетах подавали по тридцять перемін м'ясних страв. Бенкетували усі — поляки, гості цариці, показуючи свою зневагу до московських звичаїв. Вони бешкетували на вулицях, стріляли в повітря, горланили сороміцькі пісні і зневажали перехожих. Не було кінця нарузі: поляки вламувалися у будинки, де помічали гарненьких жінок, витягали їх прямо з карет на вулицю і ґвалтували.

П'яний гайдук князя Вишневецького нізащо ударив москвича. З того й почалось:

— Бий литву та ляхів!..

Невдоволення росло з години на годину.

— Як тільки огонь не спопелить їх, окаянних!

— Ляхи собак до церкви заводять!

Скориставшись неспокоєм, заколотники зібрались у Шуйського.

— Цар хоче передати Москву шляхті, убити нашу віру. Якщо не знищимо його тепер, уся московська держава загине.

— Хай кожний сотник оголосить своїм ратним людям, що цар — самозванець і помишляє з поляками зло, хай ратні люди говорять про те простолюдові; у самозванця п'ять тисяч поляків, та і живуть вони хто де, у нас буде кілька сот тисяч!

— Будемо тебе, князю Василю Івановичу, слухатись, рятуй Москву від єретиків!

Люди Шуйського пішли на вулиці і площі, на базари і сходи — підбурювати москвичів проти іноземців.

— Цар любить їх більше, ніж нас. Храми божі віддає іновірцям!

— Одружився на католичці!..

У ніч з четверга на п'ятницю біля Кремля схопили шестеро заколотників. Трьох поклали на місці, трьох заходилися катувати у підземеллі. Але зізнань від них не одержали.

— Будьте обережні, ваша світлість! — порадив цареві Мнішек.

Та цар не зважив.

Наступної ночі заколотники ставили помітки на будинках, де жили поляки. Знаючи, що цар популярний між черні, Шуйський вирішив схитрувати. Домовились — коли в суботу вранці ударять дзвони і почуються крики, що ляхи хочуть знищити царя, а Москву захопити в свої руки, люди мають кинутись на поляків. А заколотники тим часом захоплять Кремль, мовби для захисту, і знищать царя.

Довірливий цар не зважив на застереження Мнішека, хіба виставив на вулицях невелику стрілецьку сторожу.

Після того, як Розтопча потрапив до штату царського секретаря, він переселився з козаками до Кремля, на його задвірки. Останні ночі вони не спали, бачили, що за стінами назрівав заколот. Одягнені вони були як звичайні собі козаки, спробуй розбери звідки вони — з Дону чи Дніпра? Хоч їхня приналежність до царя була очевидною.

— Перепаде й нам за чужі гріхи, Левко, — висловив припущення Покрова, і нічого йому було заперечити.

Князь Василь Шуйський зібрав до Москви холопів, маневрував ратними людьми, яких теж виявилось чимало. Замість того, щоб військо йшло до Єльця, він тримав їх у кількох верстах від Москви, а трьом тисячам наказав підійти до самого міста.

У ніч на 17 травня 1606 року князь Василь іменем царя наказав розійтись по домівках більшості стрільців та німецьких алебардників, котрі охороняли царський палац.

Левко не захотів виявляти власну ініціативу, він не мав вказівок від Таранухи — охороняти йому царя чи нападати на нього — лише оглянув закутню вежу Кремля, де їх поселили, і наказав бути готовим до всього.

— Спати нам, очевидно, знову