Читати книгу - "Гірка правда"

Ришард Тожецький пише, що від 1926 р. УВО втішалася політичною і фінансовою підтримкою німецького військового штабу, від того теж часу осідок УВО перенесено до Берліна.[137] Той же автор пише, що розвідувальну діяльність у користь Німеччини вели чільні члени УВО - Ріко Ярий і Роман Сушко.[138] Далі автор вказує на факти: 1933 р. був підписаний договір між гітлерівцями і Р. Ярим про вишкіл членів ОУН в С.А., про розмови, в яких брав участь Є. Коновалець з гестапо про фінансову допомогу для ОУН.[139] Польські автори посилаються на архівні документи в цій справі.

Ярослав Пеленський пише: До певного часу обидві групи (ОУН-б і ОУН-м - В.П.) певною мірою були готові співпрацювати не так з Німеччиною взагалі, як, скажімо, з Абвером (німецькою розвідкою), себто з армією. [140] Тут український, націоналістичної орієнтації (ОУН-з?) вчений, теж допускається неточності, говорячи про "співпрацю", радше "готовість співпрацювати" з німецькою військовою розвідкою. Вважаю, що можна говорити виключно про виконування доручень Абверу, а не про співпрацю, яка вказувала б на партнерство, якого не було. І чомусь той же автор сором'язливо говорить про "готовість співпрацювати", з Абвером, а не про те, що дійсно УВО-ОУН працювали на німецьку розвідку. Таке твердження вченого, котрий займається вивченням історії ОУН - симптоматичне, воно по суті є частиною веденої від закінчення II світової війни дезинформації, хоч треба сказати, що небагато є вчених українців на Заході, котрі так багато кажуть про суть ОУН, як це робить проф. Я. Пеленський.

Розвідувальної діяльності не слід спрощувати, не слід зводити до вульгарного стереотипу шпигуна. Військова розвідка, це, на перший погляд, несуттєвіі дані про розташування військ, про їх переміщення, про роди зброї, озброєння, постачання, про настрої серед населення, про шляхи сполучення тощо. Тисячі членів ОУН могли не знати й не підозрювати, що, інформуючи кого треба про деякі дані, вони виконували розвідувальні завдання. Багато їх служило в Польському Війську.

Жодна в світі держава не робить нічого абсолютно безкорисно. Теж не без користі Німеччина вишколювала диверсантів з УВО-ОУН, не без користі підготовляла офіцерські кадри для цієї організації. Не без користі 1939 р. був організований український легіон під командуванням Романа Сушка, котрий взяв участь у вересневій агресії Гітлера на Польщу.

Про твердження, удокументовані джерелами з архівів, які торкаються послуг УВО-ОУН у користь німецької розвідки, можна було б писати багато, посилаючись на різних авторів, однак вважаю, що це тут не потрібно робити: і так ясним є, що УВО-ОУН від початку свого існування були зорієнтовані на Німеччину, яка через свою військову розвідку використовувала названі організації для своїх цілей. Не безкорисно.

Досі я не натрапив на книжку-спогади члена ОУН про виконування завдань у користь німецької розвідки. Натомість знаю книжку Грицька Купецького "Там, де сонце сходить -спогади бойовика ОУН на Далекому Сході". Автор - учасник нападу на поштамт в Городку, втік перед польським правосуддям до Італії, де проходив вишкіл разом з хорватськими націоналістами. ОУН посилає його до окупованої японцями Маньчурії в розпорядження японської військової розвідки. Там він з двома іншими бере участь у курсах для диверсантів, підготовляючись до евентуальної війни Японії з СРСР. Одного з них Валентин Мороз у вступному слові просто-таки називає - "добрий бойовик-терорист". Жили вони й зодягалися на кошти японської розвідки. В книжці, на 500 сторінках, подробиці про цю діяльність членів ОУН. Вони не були використані ефективно тільки тому, що Японія відступила від плану війни проти СРСР. [141]

Та й навіть П. Мірчук каже, що Очолений полк. Мельником ПУН зробив в цій ділянці різкий зворот, вирішивши зробити ставку на німецько-гітлерівську карту У своїй дотеперішній праці в Німеччині ОУН підтримувала деякі контакти з військовими німецькими колами (Вермахтом)...[142]

Зі сказаного я роблю висновок: УВО-ОУН в основному втримувалися на кошти з каси німецької військової розвідки. Не випадково ж навіть Андрій Мельник, наступник "вождя" Євгена Коновальця, мав в німецькій контррозвідці, тобто в Абвері, кличку "Консул-І", а Степан Банд ера "Консул-П".[143] А Ріко Ярий успішно виконував по сумісництву дві функції -агента Абверу й члена проводу ОУН Степана Бандери після розколу в ОУН 1940 р. [144]

Перш, заки сказати про деякі аспекти української політичної думки в Польщі після І світової війни (аби стало ясно, що, крім українського націоналізму, в Західній Україні існували також інші політичні течії), треба пригадати деякі факти. До І світової війни більшість територій України входила до складу Російської Імперії, натомість Галичина була складовою частиною Австро-Угорщини, до якої, однак не входила Волинь. Такий стан тривав понад сто років. 1917 р. в Києві постала Українська Центральна Рада, котра була компромісом існуючих тоді українських політичних партій і течій. Внаслідку проголошення IV Універсалу, УНР довела до постання у дні 22 січня 1918 року незалежної держави -Української Народної Республіки, яка була вимушена боротися одночасно проти білих і червоних військ