Читати книгу - "Сьомий хрест"

Човняр легко довів свою непричетність до цієї справи, — у нього було півдесятка свідків обміну. Свідки ствердили, що той, з ким човняр помінявся, пішов з кимось у напрямі до Петерсау. Під час допиту одразу ж випливло й ім’я супутника — Щупачок.

Щупачка було неважко знайти. Оверкамп одразу ж зробив відповідні розпорядження. Йому здалося, що ця темна справа почала потроху прояснюватися. Серед повідомлень особливу увагу привертало показання якогось Біндера з Вайзенау. Він посвідчив, що вчора вранці бачив у приймальній лікаря Левенштайна підозрілого чоловіка, — його прикмети збігалися з прикметами одного з утікачів: того ж таки ранку Біндер знову побачив цього чоловіка із свіжою пов’язкою на руці, коли той ішов до Рейну.

Всіх цих людей Оверкамп наказав негайно доставити у Вестгофен. Їх показання допомогли відтворити весь шлях Гайслера до вчорашнього полудня, а тепер уже можна було догадатися, куди він пішов далі.

Один по одному хлопчики присунулись ближче до Георга, а кудлатий, що стругав бумеранг, опинився осторонь. Раптом всі вони повернули голови: від острова підплив іще один човен. З нього вийшли чоловік з рюкзаком і високий хлопець — правильні риси його одвертого довгастого обличчя були мужні і вже не дитячі.

— Дай сюди, — одразу ж звернувся цей хлопчик до кудлатого, ступив наперед і кинув бумеранг спритним рухом так, що деревинка закружляла в повітрі.

Тим часом з селянської хати повернулася друга група хлопчиків. Учитель сухо похвалив худорлявого, який усе так швидко і добре влаштував. Потім хлопчики знову вишикувалися, зробили перекличку і вирушили в дорогу.

Георг теж підвівся.

— Хороші у вас хлопці, пане вчителю, — промовив він.

— Хайль Гітлер! — сказав учитель. Його засмагле юнацьке обличчя здавалось якимсь нерухомим, бо вчитель весь час старався надати йому більшої поважності. — Так, хороший клас. — І, хоч Георг нічого більше не сказав, додав: — Основа була хороша. Я зробив усе, що міг. На щастя, я залишився з ними, коли їх на великдень перевели в наступний клас.

Очевидно, вчитель надавав дуже великого значення тому, що в нього не забрали його колишніх учнів. Георгові навіть не треба було робити над собою ніяких зусиль, щоб спокійно розмовляти з ним. Минула ніч раптом відійшла кудись далеко-далеко. Повсякденне життя плине таким нестримним потоком, що його хвилі підхоплюють кожного, хто тільки ступить у нього.

— Чи довго треба йти до перевозу?

— Хвилин двадцять, не більше, — сказав учитель. — Ми всі йдемо туди. «Ось хто повинен узяти мене з собою на той берег, — подумав Георг, — і він мене візьме».

— Ворушіться! — сказав учитель хлопцям.

Він не помітив притягальної сили незнайомця, бо вже сам підпав під її вплив. Високий хлопець, що приїхав з ним у човні, все ще йшов поруч. Учитель поклав йому руку на плече. Але Георг, якби йому було дозволено обрати собі супутника, обрав би зовсім не вродливого хлопця, що крокував поруч з учителем, і не розважливого худорлявого, а патлатого з бумерангом. Цей хлопець раз у раз поглядав на нього своїми ясними очима, так, наче бачив більше за інших дітей.

— Ви ночували просто неба?

— Так, — сказав учитель. — У нас є притулок тут, на луці, але заради тренування ми спали просто неба. Вчора ввечері і сьогодні іранці ми готували собі їжу на вогнищі.

Вчора ми, користуючись картою, намагалися уявити собі, як можна було б за наших часів захопити отой пагорб, а потім дедалі більше заглиблювалися в історію… розумієте, як би це зробили рицарі, як римляни…

— Мені аж захотілося знову вчитися, — сказав Георг, — ви хороший учитель.

— Улюблену роботу завжди робиш добре, — промовив учитель.

Вони йшли берегом і вже минули довгу косу. Перед ними тихо котила свої хвилі річка. Тепер стало видно, що лука, яка все закривала своїми кущами і купами дерев, насправді була тільки вузеньким трикутником серед численних берегових виступів і заток. Георг подумав: «Якщо я переберусь на той бік, то ще сьогодні буду у Лені».

— Ви були на війні? — спитав учитель.

Георг зрозумів, що цей чоловік, мабуть, одного віку з ним, вважає його значно старшим, і відповів:

— Ні.

— Шкода, а то ви розповіли б що-небудь моїм хлопцям.

Я використовую кожну нагоду.

— Ви були б розчаровані, — промовив Георг, — я зовсім не вмію розказувати.

— Так само говорив і мій батько, він нам ніколи нічого не розповідав про війну.

— Сподіватимемося, що вашим хлопцям ніщо не загрожує.

— Сподіваюся, що не загрожує, — сказав учитель, з притиском вимовивши останнє слово. — Але не в тому розумінні, що вони уникнуть цього випробування.

У Георга закалатало серце: він побачив перед собою стовпи й східці пристані. І все-таки потреба й звичка впливати на свідомість людей були в ньому такі сильні, що він відповів:

— Би ж вкладаєте у свою роботу всю душу, це теж випробування.

— Не про те зараз мова, — сказав учитель. Його слова були призначені і для хлопця, який, виструнчившись, простував поруч. — Я маю на увазі найтяжче випробування, боротьбу на життя і на смерть. Таке треба на власній шкурі відчути… Але чому ми, власне, заговорили на