Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік 📚 - Українською

Читати книгу - "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Великий день iнкiв" автора Юрій Дмитрович Бедзік. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 53 54 55 ... 76
Перейти на сторінку:
Люди гинули тепер на кожному перевалі, зривалися в провалля, втрачали глузд від спраги й голоду. Загін танув з кожним днем, власне вже й не загін, а якесь дике юрмисько обірваних, здичавілих волоцюг. Минуло багато днів, сповнених відчаю й розчарувань, і нарешті мізерні залишки “великої армії” однієї ночі таємно, без галасу й привітань, вступили в Кіто. Так бог і провидіння покарали зарозумілого лицаря Франсіско Пісарро, який жадобою й гординею своєю осоромив благородне ім’я іспанського гідальго…

Не знав пихатий кабальєро, що його сміливого розвідника Орельяно, ніби в нагороду за мужність, спіткали найдивовижніші пригоди. Спустившись по річці Напо, Орельяно й справді натрапив на велике індіянське селище, добув там продовольства і спробував повернутися назад. Але на важкій бригантині йому не вдалося подолати стрімкої течії. Він ставив вітрила, закликав на допомогу жителів прибережних поселень, та все було марно. Бригантину зносило вниз.

І сказав тоді Орельяно своїм воякам: “Ви бачите, друзі, що сам бог тримає нас і не хоче нашого повернення до великого табору. Тож скоримося його волі і віддамося великій річці, оскільки людині не до снаги боротися з небесними стихіями. Попливемо далі й розвідаємо землі, що по праву належать володарю нашому, імператорові Карлу. Підкоримо їх мечем і хрестом і складемо до ніг нашого монарха радісну звістку. Ми чули, що велика ріка протікає через казкову країну Маноа. Хай же наш шлях проляже туди, піднімемо парус і подамося на розшуки слави й багатства”. Солдати тричі прокричали “Сант-Яго”, вперед!”, напнули вітрило і рушили вниз за течією.

Тепер бригантина пливла могутньою рікою, сам вигляд якої примушував серця мандрівників стискатися від захоплення й подиву. З кожним днем ріка ставала все ширшою, все величнішою. Зрідка іспанці зустрічали індіянські селища і добували собі продовольство.

Одного разу вони причалили до берега і спитали у червоношкірих: “Куди поведе нас ця дорога?” І червоношкірі відповіли їм охоче: “Ця дорога веде у велику країну Маноа, в землі злих духів і лютих чаклунів. Ви зустрінете немало див: потвор з головою ягуара і людськими ногами, риб з вогненними очима, птахів без голови й без крил. Бережіться цих страховиськ — вони хижі й ненажерливі”.

І знову пливла бригантина широкою рікою, і іспанці бачили безкраї ліси, в яких були потвори з головами ягуара, і бачили у воді риб з вогненними очима й багато інших чудес, казкових і неймовірних, які потрясли їхні душі, але не згасили в них бажання здійснити свій відчайдушний замір.

Минуло ще п’ять днів, і ось перед очима мандрівників відкрилася дивна картина: з лівого боку в велику ріку впадала ще одна, менша річка, і вода в ній була чорна, як ніч, і не бачили вони в ній ні риб, ні ікластих потвор, ні чарівних рослин. “Повернемо в цю ріку, — сказав Орельяно. — Хай називають її всі піддані нашого короля і всі сутні, що живуть на цих землях, Чорною рікою”.

І коли повернули вони в притоку, вода здалася їм ще чорнішою, і навіть небо над ними потемніло й зробилося загрозливим і зловісним. Довго посувались вони, не зустрічаючи ні людей, ні тварин, тільки похмурі береги наганяли на них страх і смуток. Незабаром на обрії з’явилися гори, і річка ввійшла в глибоку ущелину. Іспанці зраділи, як малі діти. Вони відчули себе ніби звільненими від усіх турбот і прикростей, їм стало радісно й весело.

Раптом вдалині з’явились індіянські піроги, в яких стояли озброєні луками й списами червоношкірі. Вони молилися своїм поганським ідолам, сповнюючи річкову долину неймовірним галасом. Потім індіянці затягнули пісню, а четверо, що стояли на плоту під золотим балдахіном, почали кидати у воду золоте каміння. Один з них, сяючий, як сонце, стрункий, вродливий юнак, підняв над головою меч і виголосив довге заклинання.

“Це — золота людина! — сказав своїм солдатам Орельяно, — ми дісталися з вами в казкову країну ель Дорадо”.[3]

Цілу годину, а може й більше, спостерігали іспанці за урочистою церемонією червоношкірих. Нарешті Орельяно вирішив, як і належало офіцерові іспанського короля, виплисти на середину озера і вступити з бого-подібним імператором в переговори для того, щоб, зачитавши йому “рекерьєменто”, зажадати від нього цілковитої покори і відданості іспанській короні й папському престолу.



Тож не вагаючись він і вчинив це. І одразу ж червоношкірі припинили свої моління, і їхні воїни шанобливо розступилися і дали дорогу іспанцям до головного плоту, на якому стояв у золоті й оздобах їхній верховний жрець.

Сповнений почуття гідності й сили, Орельяно послав до “золотого царя” своїх солдатів з запрошенням прибути до нього на бригантину для почесних і рівноправних переговорів.

Верховний вождь був дуже здивований рішучістю невідомого чужинця. В твердій, непоступливій формі він попросив передати білому воїну, що “верховний вождь зараз зайнятий розмовою з добрими духами, які зійшли з священної гори Комо. Тоді Орельяно, зламавши свою гордість, сам вирішив відвідати “імператора”. Вступивши на пліт, він вийняв послання короля і почав швидко читати його перед вождем і перед всіма інді-янами, що стояли в пірогах. Але касік недовго слухав його. “Годі! — вигукнув він іспанською мовою. — Твої слова, біла людино, ображають моє серце. Я пам’ятаю, як такий самий брехливий лист від заморського короля був прочитаний моєму дядькові інкському імператорові Атауальпі.

1 ... 53 54 55 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Великий день iнкiв, Юрій Дмитрович Бедзік"