Читати книгу - "Подорож пiд вiнець, Анна Мінаєва"

Колись я вже навчуся сидіти в сідлі.  Колись, можливо, навіть упораю з чарами. Мабудь навчусь помножувати, а не витрачати чужі заощадження — раптом для пошуку третього артефакту знадобиться більше часу. Колись, але явно не сьогодні.

          Сіре небо похмуро нависло над головою, нітрохи не покращуючи і без того поганий настрій. Я ніколи не любила ранній ранок, а якщо ще у цей час доводиться видертися на коня і продовжити шлях — то взагалі жах.

          Ісіс трималася спереду, її кінь ліниво ворушив задом, гіпнотизуючи мене і налаштовуючи на сон. Щиро не розумію, як якимось генералам вдавалося спати в сідлі — тут важко просто втриматися б і не впасти в бруд обличчям. В прямому сенсі.

          З Рейєм ми не розмовляли, а всі раптові перетинання поглядів викликали щемливу незручність. Що він хотів сказати, коли назвав себе дурнем? Якщо чесно, питання складніше, ніж "Що хотів сказати автор своїми синіми шторами".

          — Іноді це слова просто, Марино, — почула я голос Яна. — Це я тобі як чоловік говорю.

          — Мені здавалося, що янголи істоти безстатеві, — тихо відповіла я.

          — Я — емісар душ у розквіті сил і років! — ображено протяг Ян. — Моя мама вважає, що мені давно час одружуватися, але молоденькі емісарки цікавляться лише крилами. Їм абсолютно байдуже, що ховається за моєю тонкою і ранимою душею.

          Ян тяжко і вельми театрально зітхнув і продовжив:

          — Усім уже давно відомо, що головне не розмір пір'я, а вміння їми користатися!

          Ян летів у повітрі поруч зi мною, не торкаючись ногами землі. Зовсім як примара.

          — І який розквіт літ у емісарів душ? — поцікавилася я. — І покажи все свої крила! Я, наприклад, до тебе жодного разу не бачила емісарів душ. Цікаво ж. І мені все одно на їхній розмір, чесно-чесно!

          Ян брякнув щось нерозбірливе. І розчинився у повітрі. Образився? А цього разу на що?!

          Ми їхали весь день, майже безупинно! Коли почало сутеніти, все всередині мене збунтувалося і я зажадала привал тут і зараз. Мені було байдуже, що навколо розстилалася болотиста місцевість, літають комарі та пахне тиною. Більше того, я перебувала в повній впевненості, що найближчим часом не передбачається ні готелю п'ять зірок, ні навіть схудлого "У Тамари" місцевого розливу.

На щастя, Ісіс втомилася не менше за мене, у два голоси ми вламали Рейдела досить швидко.

З сідла я майже скотилася, через що заслужила черговий засуджуючий погляд від мого коня. Крадькома, щоб ні найманець, ні принцеса не бачили, показала кобилi язика.

Ноги затекли, куприк і спина болiли, а кінь іржав. Прямо мені в обличчя. Метафорично.

— Я розведу багаття, — відволік мене від роздумів Рей. — Відпочивай.

Озвучив він це напівголосно, поки Ісіс як справжня сильна і самодостатня принцеса намагалася розв'ючити свого коня.

— Дякую, — тим же пошепки відповіла я.

Здається, розмови крадькома це прямий тренд сьогоднішнього дня! То з Яном про розмір його гідності, то з Рейєм про вогонь. А краще б навпаки.

Подумки стукнула себе по лобі за думку не до місця і взялася за повторення пройденого матеріалу — відривання дупи коня від речей. Точніше, навпаки. Цього разу впоралася швидше.

Приземлила в'юки біля найближчого корч і тут же почула нема:

— Ти чого?! Сліпа чи що?!

Так високо я ще жодного разу не підстрибувала. І далеко, до речі, також. Я й сама не зрозуміла, як опинилася за спиною у Рея, що блискавично витягнув меч.

— Так, спокійно! — пролунало знизу. — Це лише я. Приємно познайомитись, принце Лафраке.

Я опустила погляд. Біля моїх сумок сидів жирний і бородавчий жаб. Він став на задні лапи і низько вклонився, приклавши передню лапу до грудей. Видовище справді страшне. Мої фобії множилися у геометричній прогресії. Як там з наукового називається страх земноводних?

— Жаба, що говорить, — ошелешено прокоментувала Ісіс.

Мені стало трохи спокійніше. До цієї фрази мені здавалося, що лише я його чую. Другий висновок, якого я прийшла — жаби, що говорять, зустрічаються в цьому світі нечасто.

— А у вас випадково принцеси не знайдеться? — раптом поцікавився жаб тоном, яким зазвичай просять прикурити у темному підворітті. Похитнувся на… лапах і повернувся до сидячої пози.

Погляд сам собою попрямував до Ісіс.

— Мені б зняти прокляття, — одразу ж поспішно пояснив жаб. — А для цього потрібна принцеса.

— І навіщо вам принцеса? — вкрадливо поцікавився Рейдел, вертаючи меч на законне місце.

Я б роззброюватися не поспішала, мало що там у цього жаба в голові. Раптом він заманює мандрівників до себе в болото і влаштовує щось зовсім незвичайне?

Що саме включалося до цього “незвичайного” уявляти не ризикнула.

— Тільки поцілунок принцеси допоможе зняти прокляття старої і дуже злої чарівниці, — патетично притискаючи лапи до грудей, промовив Лафрак.

Я глянула на Ісіс, та дивилася на жаба зі скепсисом. Підходити не поспішала. Жаб, розцінивши нашу реакцію, важко зітхнув і розповів свою трагічну історію.