Читати книгу - "Довірся мені, Альбіна Вишневська"

Сомов розсовував дрібні предмети куди тільки можна було. А ось Юля так і стояла, ледве стримуючи себе, щоб не озвучити щось зайве. Андрій, можливо, і хотів би попросити новий пакет, та щось підказувало, що нічого він від колишньої не дочекається.

Йому б краще було піти з цього двору з доброї волі, але на язиці так і вертілися недобрі слова, які в останній момент злетіли з його язика.

- Ех, Юлько, Юлько, не драла б так носа вгору, - витяг з пачки цигарку і прикурив, покусуючи фільтр зубами, - думаєш, ти йому потрібна така?

 Андрію хотілося змити з її обличчя гордовиту усмішку. Мабуть, почувала себе на коні, стоїть вся така горда, сильна. Так, мабуть, вся подушка мокра була в той вечір, коли не повернувся додому. А зараз ніс догори тягне, було через що, а як же, пів села ніби гуло після побаченого.

Оце так сказав так сказав. Дівчина якщо внутрішньо напружилася, то зовні ніяк не видавала свого стану.

- Та невже? - блиснула очима, бо така болісна тема точно не для сьогоднішньої розмови.

 Сомов, як ніхто інший, знав, що Юля була на обстеженні, знав, що дівчина цілком здорова. Тоді до чого ці недоречні слова?  Це на себе нехай подивиться, чи здатен він. Весь час відмахувався, мовляв, у його сім'ї ніколи не було проблем із дітонародженням. І ось стояла Юля біля будинку і подумки раділа, що таке гівн ... нікчема нарешті відпливла від її берега. Адже колись неможливість завагітніти була їхнім загальним болем, тепер же чує знущання.

- Так моя Ксюха вже три місяці як пузата, - досить-таки гордо прозвучав його голос.

Юлія нервово усміхнулася, але чітко усвідомила єдине колишній намагається їй насолити якомога більше.

Не реагуючи на його задоволене обличчя, доволі спокійно відповіла:

- Вау, так тебе можна привітати, татусь, але ... - невелика пауза, як момент істини, - чий бичок не походив...

В точку! Закінчення він знав, ще й як знав! В очах Андрія навіть з'явилося щось схоже на проблиски розуму. Вона, Юля, взагалі нічого про його дівку не знала, але в житті різне трапляється. Ще невідомо кому більше пощастило. Час рано чи пізно розставить все на свої місця, вона у цьому впевнена. А тепер нехай цей невірний йде з богом з її двору. Лаятися з колишній не хотілося, а тим паче давати сусідам нові порції для пліток.

- Стерво, - гаркнув Сомов, хапаючи свої речі.

- Навзаєм, Андрійку, - відповіла в тон і навіть поспішила до хвіртки, щоб зачинити її на гачок.

Сомов вилетів з двору і скинув торби  обабіч дорідки.

- Що дивишся, - рявкнув сестрі, спльовуючи на дорогу, - хапай пакет, більше тут робити нічого.

-  А тобі казала? Казала? А ти все не вірив, говорив, що ця Юлька не така.

- Рота закрий, - почула у відповідь жінка.

 - А ти мені рота не затикай. Стараєшся для них, піклуєшся, а тобі рота намагаються закрити. Козел ти, братику. Так тобі й треба.

Андрій аж сіпнувся, почувши вердикт Валентини. Чоловік підхопив валізи та вирушив до батьківської хати.

- То ти за цю пройдисвітку тепер переймаєшся? А сама не один раз намагалася її очорнити. Що зараз сталося?

- А хто сказав, що я маю любити всіх твоїх шльондр? Ти ще свою Оксаночку сюди покажи. Може така ж квіточка-тичиночка, що гидко паличками взятись.

Валентина ніколи не вирізнялася манерами. Андрій це з дитинства знав. І всі скандали в родині починалися саме з того, що старша сестра ліпше рота роззявить, аніж дослухає те, що говорить батько чи матір. Саме з-за неї колись у старого стався напад. Не витягли, пішов у засвіти на другий день. А цій безсоромній й досі не соромно.

Андрій навіть не розумів, де у матері стільки витримки, щоб терпіти таке скандальне стерво. Чи звикла?

- І чого це ви всі злетілися, як мухи на мед, - грізно озвався до пліткарок Іванович, переходячи дорогу, - зовсім сором втратили, заглядаєте по дворах. Геть звідси, ніби у вас власних справ вдома немає. Роти роззявили!

Жінки намагалися щось відповісти та тільки дід Василь махнув рукою і, не звертаючи уваги на купку пліткарок, підійшов до Юлі.

- Бачу, ти, дівчинко, правильно відшила свого колишнього, - махнув рукою сусід у бік Андрія і задоволено усміхнувся в пухнасті вуса.

Дівчина була рада старому, вона наблизилася до хвіртки і руками торкнулася до заліза.

- Ой, діду, а що з нього взяти, от скажіть?  У нього, виявляється, нова дружина, ще й на  дитятко чекають, - а голос таки здригнувся, не вистачало ще тут розкиснути.

- А я тобі казав, дурна, що Бог все бачить, все знає, - вже вкотре впевнено говорив їй ці слова.

І ось тут Юльку як струмом вдарило. А якщо дід Василь уже не перший рік знав, що їй Андрій зраджує, адже неспроста досить часто натякав, що гідна вона кращого?

- Діду Василю, ви часом таке кажете, що можна задуматися, а не віщун ви? - Усміхнулася сусідові, а той лише розсміявся і похитав головою.

- Я життя прожив і багато чого бачив, дитинко.

- Значить і справді кажуть, що кохання сліпе.

- І тут в ціль, - дід підкрутив вусища і підморгнув, - піду провідаю Макарівну.

- То добре, Івановичу, - засміялася дзвінко, - привіт їй передавай, скажи, що забіжу за варенням на тижні.

- Окей, передам, не хвилюйся.

Час від часу дід Василь влучно використовував модні слова, чим лише тішив дівчину. Здоров’я старому побільше, нехай живе до ста років.

Юля навіть забула про небажаного «гостя», адже розмова з дідом Василем завжди була неймовірно цікавою.

Так з усмішкою на вустах і поверталася до будинку, у вікні одразу ж помітила постать Микити. Той, мабуть, спостерігав за сценою прощання і зовсім забув про каву. Дівчина на мить зупинилася на порозі й вдихнула на повні груди свіжого повітря.

- Здихалася, нарешті! Яке це гарне відчуття!

Штовхнула двері рукою та влетіла у дім.

- Микито, - звернулася до чоловіка, який тільки зараз увімкнув чайник, - ти здурів у такому вигляді з'являтися на вулиці?