Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

— Сержантова донька навряд чи годиться у посередниці між вами і мною, поручнику М’юре,— відрізала капітанша, ревно охороняючи свою гідність.— Але облишмо це: он гляньте, Слідопит задля розваги теж хоче спробувати щастя.

— Це нечесно, майоре Данкене, я протестую! — зарепетував, розмахуючи руками над головою й підтюпцем поспішаючи назад до позиції, М’юр.— Я рішуче протестую, панове, проти того, щоб Слідопита з його «оленебоєм» допустити до змагань! По-перше: він давно звик до своєї рушниці, а по-друге, вона багато довша від рушниці стандартного зразка, з якої ми стріляємо.

— «Оленебій» відпочиває, і ніхто з нас не збирається його турбувати, квартирмейстере,— спокійно відказав йому Слідопит.— Та й сам я не мав сьогодні, наміру брати рушницю в руки; це сержант Дангем наполіг: він вважає, що коли я відстану від інших, то не віддам належної шани його прекрасній доньці, котру я супроводив сюди. Я стрілятиму з Джасперової рушниці, а вона, як бачите, нічим не краща від вашої, квартирмейстере.

Поручникові нічого не лишалося, як мовчки погодитися, і всі звернули свої погляди на Слідопита, що вийшов на позицію. А на обличчя й статуру знаменитого провідника й мисливця було просто приємно глянути, як він випростався на весь свій зріст і звів рушницю, демонструючи кожним своїм рухом і цілковите самовладання, і впевненість у володінні зброєю. Слідопит не був красень у звичайному розумінні слова, але всім своїм зовнішнім виглядом він викликав неабияке довір’я і повагу до себе. Його струнку й суціль м’язисту постать, якби вона була не така худа, можна було б вважати майже досконалою. Руки й ноги його міццю, а при потребі й гнучкістю не поступалися перед бичем, але постава його була надто незграбна, щоб радувати людське око. Зате його рухи були природні до граційності; невимушені й розмірені, вони надавали йому гідності, котра так збігалася із загальною думкою про його заслуги та непересічні чесноти. Засмагле до яскравої червіні щире й відкрите Слідопитове чоло свідчило про злигодні, яких він чимало зазнав під відкритим небом, тим часом як міцні жилаві руки виказували те, що їм не довелося зашкарубнути й огрубіти від важкої праці. І хоч не було в ньому юнацької ніжності чи привабливості, 'що так полонять жіночі серця, та, коли він звів рушницю, серед присутніх жінок не лишилося жодної, котру б не зачарувала вправність його рухів та мужність постави. Думка навряд чи була б хутчіша за його приціл, і не встиг ще димок розвіятися над головою, як приклад рушниці вже був на землі, а Слідопит стояв собі, спершись рукою на цівку, і його відкрите обличчя сяяло, як завжди, безгучним щирим усміхом.

— Якби я посмів натякнути на щось подібне, я б сказав, що Слідопит теж не влучив! — вигукнув майор Данкен.

— Що ви, що ви, майоре! — довірливо відказав Слідопит.— Це було б ризиковано з вашого боку. Щоправда, я не заряджав рушниці і не знаю, що в ній було, але якщо в ній була куля, то не будь я Слідопит, коли ви не знайдете її поверх Джасперової та квартирмейстерової!

І тієї ж миті від мішені гукнули, що саме так воно й було.

— Це ще не все, хлопці! — вигукнув Слідопит, спроквола підходячи до помосту, на якому сиділи жінки.— Якщо ви побачите хоч подряпину на мішені, вважайте, що я не влучив. Квартирмейстерова куля зачепила мішень, від моєї ж не побачите подряпини.

— Ваша правда, Слідопите, ваша правда,— відповів М’юр, никаючи коло Мейбл, але не насмілюючись заговорити до неї в присутності офіцерських дружин.— Тільки квартирмейстерова куля, розширивши отвір, зробила тим самим більше простору для вашої, тому ваша й не зачепила мішені.

— Ну, що ж, квартирмейстере, лишається ще цвях, і ми побачимо, хто його зажене глибше — ви чи я, бо хоч, правду кажучи, у мене спочатку й не було наміру доводити, на що здатна рушниця, та зараз я не відступлю перед жодним офіцером війська його величності короля Георга. Ще якби тут був Чингачгук, я б доклав зусиль, аби показати тонкощі нашого мистецтва; а вас, квартирмейстере, якщо не зупинить цвях, то картоплина — вже неодмінно.

і — Щось ви сьогодні розхизувалися, Слідопите, але ви побачите, що перед вами не якийся жовторотий хлопчак, котрий щойно прийшов десь із села чи з міста. Ви ще переконаєтесь у цьому.

— А я це й так добре знаю, квартирмейстере, навіть дуже добре, і зовсім не заперечую, що ви досвідчений стрілець. Воно й звісно: адже ви стільки років прожили на кордоні, і я чув про вас у колоніях та від індіян вже цілий людський вік тому.

— Ну, ну, ви теє, не дуже,— перепинив його М’юр,— це неправда. Не такий я вже й старий, аби ви знали.

— Я віддам вам належне, поручнику, навіть якщо ви станете переможцем у стрільбі в картоплину. Я одне хотів сказати, що ви прожили довге життя солдата в місцях, де жодного дня не обійтися без рушниці, і що я вас знаю як відмінного, стрільця; але все одно ви не справжній майстер рушниці. Що ж до хизувань, то, сподіваюсь, я хизуюся не без підстав: що людина вміє, те вона вміє, і не визнавати цього — значить, зводити наклеп на Всевишнього. Ось хай нас розсудить сержантова донька, якщо ви не боїтеся звіритися такому гарненькому судді.

Слідопит вибрав Мейбл у посередниці тому, що, по-перше, був у захопленні від дівчини, а, по-друге, ще й тому, що в його поняттях суспільне становище важило дуже мало або й зовсім нічого, тим часом М’юра аж пересмикнуло від такого посилання в присутності дружин офіцерів. Він залюбки крутився б весь час на очах і в думках тієї що так припала йому до душі, проте ніяк не осмілювався переступити бар’єр суспільного становища, а може, й остерігався відверто залицятися до дівчини, не бачачи перспективи повного успіху. Правда, на майора Данкена він покладався цілком і відчував, що боятися зради з його боку