Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

— Будьте обережними, друзі! — сказав Дік, стаючи на чолі загону. — Намацуйте землю ногою, перш ніж робити крок!

— Дійсно, — зауважив Том, — земля неначе розм’якла від дощу, але останніми днями дощу не було.

— Не було, однак скоро, напевно, поллє. Насувається гроза, — відмовив Бат.

— Потрібно поквапитися, — сказав Дік Сенд, — необхідно подолати це болото перш, ніж воно вибухне. Геркулесе, візьміть Джека на руки! Бат та Остін, тримаєтеся біля місіс Уелдон, щоб допомогти їй, якщо знадобиться. А ви, містере Бенедикт… Перепрошую, що ви робите, містере Бенедикт?

— Я провалююся, — просто відповів кузен Бенедикт і занурився у болото з такою швидкістю, неначе під його ногами несподівано відкрили люк.

Бідолаха втрапив в трясовиння і по пояс опинився в багні. Йому простягнули руку і він вибрався на стежку, вкритий тванню, але дуже задоволений тим, що не пошкодив свою дорогоцінну бляшану коробку. Актіон пішов поряд з ним і отримав завдання оберігати короткозорого вченого від нового падіння.

Слід зазначити, кузен Бенедикт дуже невдало вибрав яму для того, аби провалитися. Коли його витягнули, з рідкого бруду здійнялися безліч бульбашок газу, які лопалися, поширюючи смердючий, задушливий запах. Лівінгстон, що не раз провалювався по груди в болото, порівнював цю пористу чорну землю, з якої на кожному кроці бризкають цівки води, з велетенською губкою. Подібне драговиння дуже небезпече для подорожніх.

Дікові Сенду та його супутникам довелося подолати близько півмилі такого губчастого ґрунту. В одному місці він виявився настільки замуленим, що місіс Уелдон змушена була зупинитися, оскільки по коліно загрузла в твані. Геркулес, Бат та Актіон, в бажанні звільнити її від труднощів та неприємностей подорожі цією болотистою рівниною, зробили із бамбука носилки, на які вона погодилася сісти. Вона взяла на руки маленького Джека і всі поспішили чимскоріше перетнути це смердюче болото.

Йти було важко. Актіон твердою рукою підтримував кузена Бенедикта. Том вів стару Нен — без його допомоги вона давно б вже загрузла у болоті. Решта троє негрів несли носилки. Дік Сенд йшов попереду загону, вибираючи шлях. Це виявилося непростою справою. Найкраще було б йти купиною, вкритою густою та жорсткою травою. Однак і тут часто не знаходилося точки опору і нога провалювалася в драговину по коліно.

Нарешті, до п'ятої години після обіду трясовина залишилася позаду. Подорожні ступили на щільну глинисту землю, але під тонким шаром твердого ґрунту все ще відчувалося болотистий прошарок. Мабуть, рівнина розташовувалася нижче за рівень сусідніх річок і їхні води просочувалися крізь пористу землю.

До цього часу спека стала незтерпною. Було б неможливо перенести її, якби землю від пекучого сонця не затулила завіса з темних грозових хмар. На горизонті вже блимала блискавка та зглуха рокотав грім. З хвилини на хвилину могла вибухнути страшенна гроза.

Так, гроза в Африці жахлива. Найсильніша злива, пориви буревію, що зносять найміцніші дерева, безперервна блискавиця — так проходять зливи у цих широтах. Дік Сенд знав це і, природно, дуже нервував. Загін не міг залишитися на ніч просто неба. Рівнині загрожувала повінь, а на ній не видно було жодного підвищення, на якому можна було б знайти притулок!

Як відшукати притулок в цій безлюдній та голій улоговині, де немає жодного дерева, жодного куща? Неможливо було його вирити і в землі — за два фути від її поверхні вже б виднілася вода.

Правда, на півночі виднілося пасмо невисоких пагорбів, що замикали болотисту рівнину. Це був неначе берег улоговини. Там, на світлій смузі, що відділяла лінію горизонту від темного навісу із хмар, виразно вимальовувалися силуети декількох дерев.

Якщо на цих пагорбах не знайдеться укриття від грози, то там, принаймні, подорожнім не загрожуватиме повінь. Саме там, можливо, усі вони знайдуть порятунок.

— Вперед, друзі мої, вперед! — повторював юнак. — Ще якихось три милі і ми опинимося в більш безпечному місці, ніж тут, в цій небезпечній западині.

— Швидше, швидше! — кричав Геркулес.

Сміливий негр був би радий посадити собі на плечі усіх своїх товаришів, аби винести їх з лощини.

Ці слова підбадьорили відважних мандрівників і, незважаючи на втому, що накопичилася за цілий день ходу, вони попрямували вперед навіть швидше, ніж на початку шляху.

Загін був ще за дві милі від мети, коли вибухнула гроза. На щастя, дощ, якого потрібно було побоюватися найбільше, почався не одразу після того, як перші блискавки зблиснули між землею та насиченими електрикою хмарами. Хоча сонце ще не сховалося за горизонтом, навколо стало зовсім темно. Чорний купол із грозових хмар повільно сунувся на землю; здавалося, він ось-ось рухне і все затопить водою. Червоні та сині зигзаги блискавок розсікали небосхил тисячами, звиваючись навколо рівнини вогняним мереживом.

Кожну секунду в подорожніх могла влучити блискавка. На голій рівнині, де не було жодного дерева, група людей ризикувала принадити до себе електричні розряди. Джек, якого розбудив гуркіт грому, зіщулився на руках в Геркулеса. Бідний хлопчик боявся грози, але намагався приховати свій страх, щоб не засмучувати матір. Геркулес йшов широким кроком і утішав дитину як тільки вмів.

— Не бійся, малюче, не бійся, — повторював він. — Якщо грім наблизиться до нас, я переламаю його однією рукою. Адже я сильніший за грім!

І хлопчик трохи заспокоювався, відчуваючи, який сильний його захисник.

Проте з хвилини на хвилину повинен був початися дощ і тоді із навислих над землею хмар хлинуть потоки води. Що трапиться з місіс Уелдон та її супутниками, якщо до початку зливи вони не знайдуть хоч який-небудь притулок?

Дік на секунду затримався біля старого Тома.

— Що робити? — запитав він.

— Йти вперед, — відповів старий. — Дощ перетворить цю улоговину на непрохідне болото. Тут залишатися не можна.

— Зрозуміло, Томе, зрозуміло, однак потрібно знайти хоч якийсь притулок. Хоча б на якусь хатину натрапити!..

Дік Сенд раптом замовк. Сліпучо біла блискавка засвітила усю рівнину від краю до краю.

— Що це там видніється за чверть милі звідси? — вигукнув Дік.

— І я теж бачив!.. — відповів старий Том, киваючи головою.

— Табір? Чи не так?

— Так, неначе табір. Але табір туземців!

Новий спалах блискавки дозволив краще розглянути цей табір.

На рівнині симетричними рядами вишикувлися близько сотні наметів конічної форми заввишки від дванадцяти до п'ятнадцяти футів. Однак людей не було видно. Чи сховалися вони від грози в наметах, чи табір було покинуто?

В першому випадку маленькому загонові слід було, незважаючи ні на яку бурю, щонайдужче бігти якнайдалі. Проте в другому — табір міг виявитися тим самим притулком, якого вони так потребували.

«Я все з'ясую!» — подумав Дік Сенд.

Опісля, повернувшись до старого Тома, він