Читати книгу - "Вихор почуттів, Ксенія Стрілець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Я про це і не прошу, - посміхаючись каже Андрій. - Хоча, було б цікаво подивитись, як би ти проводила конкурси.
- Клоун, - штовхаю його у плече, і зиркаю на Славу, який весь цей час мовчить та спостерігає за нами. - То у чому справа?
- Річ у тому, що батьки хочуть влаштувати нам вечірку сюрприз, - обережно починає Андрій.
- А не застарі ви для цього? - дивуюсь батьківській ідеї порадувати своїх діточок. - Без образ! - додаю, коли бачу, як переглядаються між собою брати.
- І скільки нам років, по-твоєму? - запитує Андрій і упирає руки в боки в очікуванні моєї відповіді.
Хто мене за язика тягнув?! Так і знала, що цей провокатор щось подібне запитає. Я гадки не маю, скільки їм років, бо ніколи не запитувала, а самі вони не казали.
- Двадцять сім, - кажу навмання перше, що приходить в голову.
- Тридцять, - уточнює Слава, наче я його образила, тим що не вгадала. Може він мені колись про це казав, а я не почула, тоді був би зрозумілий його незадоволений тон.
- Ви добре збереглися, старперці. То чим я можу допомогти? - одразу переходжу до справи, щоб більше не піднімати тему моєї необізнаності, стосовно життя цих двох.
- Коли нам стукнуло по двадцять п'ять, батьки теж влаштували для нас вечірку-сюрприз в стилі “Прощавай молодість”, тому зараз, коли вони знову взялися за старе, необхідно підказати їм, що і як треба зробити, - каже Андрій і сідає поруч із братом.
- Аби знову не танцювати весь вечір с усіма маминими подругами по черзі, - додає приречено Слава.
- О так, ти був у них нарозхват, - сміється з брата Андрій, за що і отримує на горіхи.
- Мама попросила Дашу допомогти, та я не впевнений, що вона зможе протистояти маминому натиску. Ось приїхав поговорити з братом, а тут ти…
Його губи вигинаються в кривій посмішці і хтозна-що він собі вже надумав, побачивши мене у квартирі брата одягнену у його футболку, як це було під час наших з них вихідних. Мені нема, що на це відповісти. Так, зараз я тут і цього вже не змінити.
- Тож ви хочете, щоб я допомогла Даші пригальмувати Галину Володимирівну, якщо вона захоче встановити на святі льодові скульптури своїх невдячних синів?
- Чому одразу невдячних?! - обурено каже Андрій. - Просто хочемо, щоб на святі були не лише мамині сусіди, а й наші друзі, тоді не доведеться влаштовувати два свята. Ну і щоб саме свято більше походило на чоловіче, а не нагадувало день народження дванадцятирічної фанатки єдинорогів.
В його словах є логіка, але я навіть боюсь запитувати, що саме влаштували їм батьки на минулий ювілей, що вони й досі перелякані, та ще й влаштували збори, щоб цьому запобігти. Звісно, що я не можу відмовити Андрію, бо саме він є ініціатором моєї участі в плануванні свята. Щодо Слави, то може воно і на краще, що ми зможемо поспілкуватись та придивитись один до одного поза межами того маленького всесвіту, який ми собі створили, і який вибухнув, не витримавши найменшого зовнішнього втручання.
Хлопці не висловлюють додаткових побажань стосовно деталей свята, посилаючись на Дашу, яка за їхніми словами, і так все знає. А мені навіть якось заздрісно стає від того, які вони дружні і як добре один одного знають та довіряють. Домовляємось, що на наступні вихідні поїдемо до їх батьків у гості, де мені доведеться грати зацікавленість щодо дня народження хлопців та нав'язати свою поміч. І я і хлопці знаємо, що актриса з мене поганенька, та іншого виходу немає.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вихор почуттів, Ксенія Стрілець», після закриття браузера.