Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але їм все ж довелося розірвати зв'язок — вдихнути повітря. Користуючись цим, Остап гарячково прошепотів:
— Весь день про це мріяв. А ти?
— Так. Так.
Він окинув її задоволеним поглядом і запитав:
— Тоді... Я мушу про це запитати. Чого хотів від тебе цей рудий?
— Всього лише побалакати. Про одну з моїх пацієнток.
— Він не дуже схожий на турботливого родича.
— Згодна. Та він і не родич зовсім. Квартиронаймач.
— Пацієнтка — старенька?
— Так. Самотня й хвора.
— Виглядає підозріло, тобі не здається?
— Так, я теж так подумала, але...
— Що?
— Чомусь я думаю, що він не буде її ображати.
Остап відімкнув двері та задумливо вимовив:
— Будемо сподіватися, що твоя інтуїція не підведе. Пригостиш мене кавою?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.
