Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Віка вийшла з душової кабінки, загорнулася в банний халат, який зазвичай одягав Ед, та поглянула на себе в запітніле люстерко. Біляве волосся закрутилося з тугі пружинки, але у Віки не залишилося сил укладати його локонами. Вона вирішила, що накрутить пасма на бігуді, і вийшла з ванної.
З кухні долинали вже звичні звуки. Ед щось готував. Зазвичай він підрум'янював м'ясо або овочі на сковороді, а потім засовував їх до духовки. Його кулінарні здібності стали для Вікторії не тільки справжнім відкриттям, але й приємним сюрпризом. Саме зараз їй найменше хотілося харчуватися в ресторанах, а сама вона зовсім не вміла готувати.
Віка зупинилася у дверях кухні та деякий час із задоволенням спостерігала за тим, як чоловік вправно перевертає дерев'яною лопаткою шматки м'яса. Навіть ця проста дія виглядала вельми спокусливо у виконанні Еда.
Він не обернувся, але Віка не сумнівалася, що він знає про її присутність. Вона підійшла до нього зі спини та обійняла за талію.
— Сядь за стіл. Масло надто сильно бризкає. Обпече, — пробурмотів Ед.
— У мене товстий халат. Ти давно прийшов?
— Ні.
Їй хотілося дізнатися, де він пропадав, але Віка не ризикнула розпитувати. Захоче, сам розповість.
— Смачно пахне.
— За сорок п’ять хвилин будемо вечеряти.
— Хоча б ввечері нормально поїм. Вранці шматок в горло не лізе.
Ед промовчав, і Віка попрямувала до спальні. Дістала з тумбочки бігуді найбільшого діаметра та почала накручувати на них мокрі пасма.
Вона думала про те, що сьогоднішній вечір аж надто схожий на сімейну ідилію. Але дивним було не це, а те, що їй, відчайдушній супротивниці постійних стосунків, все це подобалося. Вечеря в вузькому колі без особливих вишукувань та флірту, домашній халат, що приховує спокусливі форми, але притягує погляд Еда не менше, ніж невагомі шовкові речі, навіть мовчання Еда — Віка вже не уявляла свого життя без усього цього. Цікаво, як відреагує Ед на бігуді?
У двері подзвонили, але Віка продовжила своє заняття. Ед — це одне, але показатися іншим у такому вигляді вона поки що не готова. Тиха бесіда в коридорі виявилася напрочуд довгою. Потім в отворі дверей з'явився Ед і втупився на неї, мовчки свердлячи поглядом.
Віка поглянула на нього в дзеркалі й поцікавилася:
— Лічильник перевіряють?
— Ні.
— Тоді... хто прийшов?
— А ти на когось чекала?
— Ні.
— Впевнена?
Віка повернулася до Еда, гарячково намагаючись збагнути, хто б міг заявитися до неї додому пізнього вечора.
— Впевнена.
Ед подивився на її волосся, і на його обличчі промайнула тінь посмішки.
— Але тобі доведеться зустріти гостя. Він наполягає і не хоче забиратися звідси, хоч я й наполягав.
Віка вилаялася, кинула невдоволений погляд в дзеркало та почимчикувала в передпокій, дивуючись і вже хвилюючись. Їй довелося протиснутися повз Еда, і вперше його вигляд її по-справжньому налякав.
Біля дверей стояв Вік. Він виглядав задумливим, невпевненим і розгубленим.
Якого біса? Навіщо він приперся? Що йому потрібно? Вона точно пам'ятала, що не запрошувала його. Та й навіщо? Тепер у неї є Ед.
— Віталій? Який сюрприз! — Віка поправила бігуді та стиснула рукою халат на грудях. Вона виглядала не надто привабливо, але одразу вирішила, що в подібній ситуації це й на краще. — Щось сталося?
— Вибач, що пізно. Але твій брат сказав, що ти ще не спиш.
Віка озирнулася на Еда.
Брат?! Це ще що за новини? І що їй тепер робити? Підіграти?
— Не сплю, як бачиш. — Як же їй пояснити присутність Віка в її квартирі? — До речі, Ед, познайомся — це… мій колега.
Поки Віка гадала, що ще сказати, Ед продовжив за неї:
— ... і батько твоєї дитини. Він уже зізнався.
— Що? Я не…
Віка дивилася у ці хвилини вузькі, наче щілинки, очі Еда, і з жахом згадала, як вранці повідомила трійці хлопців про уявну вагітність Синички. Вікторія й подумати не могла, що Вік вирішить, ніби вона говорить про себе. І про нього.
Яке жахливе непорозуміння!
— Віка, вибач, якщо я невчасно, але мені хотілося дізнатися, як... Ну... Як ти? Дитина.
Дуже навіть невчасно. Зовсім.
Ед розвернувся та зник у вітальні, залишаючи їх з Віталіком наодинці.
— Зі мною все гаразд. Ти даремно прийшов.
— Я розумію, ти сердишся. Ми так негарно розійшлися. Але я готовий...
Що він каже? До чого все це?
Віка прислухалася до шуму, що долинав з вітальні, і придумувала, як випровадити Дубовського. Вона розуміла, що крім усього іншого на неї чекає відверта розмова з Едом. Вона повинна все йому пояснити, і негайно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.