Читати книгу - "Заборонене кохання:ти будеш моєю, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Мої долоньки почали потіти, а тіло ніби пропустили через м'ясорубку. Я була готова впасти на підлогу в будь-яку секунду, оскільки ноги трусились, а коліна підгиналися.   

- Ти глухий чи сліпий? Я зайнята, а Савани тут немає, так що будь добрий, згинь звідси! - Я намагалася ще раз донести свою думку.   

- При чому тут твоя сестра? - Дивно, але в цей момент я зрозуміла, що Тео просто стояв і з боку спостерігав за цією сценою, абсолютно не пропрацьованою постановкою. Мовчав і тільки допитливо дивився на нас двох. Прокляття! Все могло полетіти до дупи в будь-яку секунду, а цей тупак, як і раніше не збирався покидати мою квартиру.   

- А до кого ти ще міг сюди прийти? Саванна говорила, що ти повинен був повернутися з відрядження. Але я не могла подумати, що в тебе вистачить нахабства ввалитися в мій будинок без запрошення! - А це вже було сказано цілком серйозно.   

- Мені не потрібно запрошення, щоб дізнатися, що відбувається з моєю... - договорити я йому не дала, а зайшлася в дикому штучному кашлі, цим змусила Томаса закрити свій рот. Хлопець зовсім не відчував меж, за які не можна було переступати. Увірвався без дозволу, вліз в мої справи й розмовляв так, ніби я йому щось повинна була.   

- Якого дідька тут діється, Олівія? - Тео прийшов в себе, вийшов із трансу і вимагав пояснень. Схрестивши на грудях руки, він зробив крок вперед, немов відгороджуючи мене від Томаса. Так, те, що відбувалося, було дуже дивним.   

- Милий, все добре. Просто хлопчик скучив за моєю молодшою сестрою, - слово хлопчик я виділила спеціально, щоб він нарешті раз і назавжди засвоїв ким був для мене. Так, він міг мене трахати й доводити до запаморочливих оргазмів, тільки ось він завжди був і залишається для мене хлопчиком, і своє ставлення я змінювати не збиралася.   

- Я тобі не хлопчик і так з собою розмовляти не дозволю, - Томас зробив ще один крок углиб квартири й на цих словах спробував відсунути Тео в сторону, щоб мати можливість до мене підійти, - посуньтеся... дядько. - Ці слова були сказані зі зневагою і ноткою презирства, яку почули всі. В тому числі й Тео.   

- А ти я так розумію безсмертний? Забув тут щось? - Тео рушив уперед і зачепив його плечем. Кошмар! Що ж буде далі?   

- Ну, як мінімум, у мене більше приводів тут знаходитися, ніж у такого старпера, як ти! - Томас навіть не думав заспокоюватися, а навпаки був як півень, який прийшов у свій курник і побачив, що його курки вже дуже сильно сумували за ним.   

Як же я раділа, що Бурден був спокійний. В такі моменти починаєш цінувати стриманість дорослої людини, і зневажати запальність юності. Хоча, тут ще могла бути справа в темпераменті.   

- Малюк Ліден, - Тео його впізнав.Саме тому спеціально назвав його так. Він теж хотів його зачепити, а я машинально зробила пару кроків назад.  Якщо ці півні влаштують тут бої, то у мене буде шанс по-тихому відступити.  

- Уже давно не малюк, - Томас навіть не намагався удати, що не знав з ким розмовляв, теж впізнав, ким був мій супутник.  Сказав це так, як ніби він говорив не про вік.  Або у мене зовсім поїхав дах і я бачила подвійний сенс там, де його не було.