Читати книгу - "Лисиця для Альфи, Вікторія Стужева"

Я насилу змогла відірватися від прекрасного білого друга. Мені було нічого сказати Адаму, окрім як звичайного людського "дякую". Незручно теж було. Я так театрально навмисно зібралася йти і з таким нудотним, у буквальному сенсі, провалом. Весело живемо, нічого не скажеш.

- Твій запах змінився... - я підняла очі на Альфу. Мене знову накрило тремтіння. Я точно не зможу піти, якщо опинюся вагітною. Я й сама почала помічати деякі зміни у своєму запаху, хоча й до цього здебільшого пахла Альфою. - Алекса, те, що з тобою кілька хвилин тому сталося, не може бути токсикозом?

Чорт! Та я й не знаю! Звичайно може! Але, що я тобі зараз відповім...

- Ні, не думаю. Я б відчула, якби носила твою дитину.

- Цуценя, люба, і не одного. Починай відвикати від людських слів, - закінчивши на цьому, Адам просто вийшов із кімнати, залишивши мене саму.

Чудово. Дякую! Ось тобі й "у хворобі та здоров'ї". У мене чоловік точно тепер залишиться без здоров'я.

Я присіла на ліжко і, не довго думаючи, продовжила збирати речі. І все ж, кулон, який Альфа подарував мені, я не залишу. Просто не зможу. Якщо не фотоальбом, у якому за весь час, від сили фоток 5-6 назбиралося, то кулон вже, нехай послужить мені пам'яттю.

Двері в кімнату знову відчинилися і на порозі я побачила маму. О, а ось і найголовніший глядач мого реаліті-шоу завітав.

- Алекса, що у вас сталося? Ви посварилися з Альфою? - Ух ти! Яке занепокоєння! Адже, у разі розлучення вам доведеться швидше зібрати свої дрібнички звідси! Хоча, про що це я? Ми ж справжня пара, чорт би її побрав!

Я знову присіла на ліжко і закрила обличчя руками.

- Так, мамо, ми посварилися. Дуже сильно, тепер я збираю речі і йду від нього, - щойно я спробувала підвестися, мати різко опустила мене назад на ліжко. Мене ніби струмом вдарило. Фу, огидні були навіть її дотики. І миттєво, я почала молитися, щоб не почати себе жаліти. Мені завжди було до болю прикро, що мама відправила мене до бабусі, і навіть після багатьох років, справжньої любові я від неї так і не отримала.

- Але... ти не можеш піти! Він твій чоловік, не можна через одну безглузду ситуацію взяти й піти! Тим більше, куди ти підеш? Тобі йти нікуди! - ха... це якби я жила з тобою, було б нікуди. У мене завжди є бабуся.

- Ти не права мама, я піду до бабусі. Або до Лексі, її квартира зараз точно пустує.

На обличчі матері так і з'являлися гримаси злості й роздратування, змінюючись різко на обурення. Так... тримати обличчя, точно не її коник.

- Це нерозумно, Алекса. Якщо ти й справді кохаєш Адама, ти не підеш. Що це за проблема така через яку, ти обов'язково повинна йти? Чому ти? - кохаю? Треба ж, хто заговорив про кохання.

- Потрібно і все. Я не залишуся в цьому будинку більше ні секунди! - мені набридла ця безглузда бесіда. Я зрозуміла, що нічого цікавого мама мені більше не скаже. Що ж, у такому разі, час робити ноги.