Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Та нормальні, я з ними працюю, — розвалюється у кріслі з виглядом господаря становища.

Тоді зрозуміло, краще не зв'язуватись — халявники дешеві. Костя весь у батька. Чим більше зрубати й менше витратити. Це не мій метод. І я не прагну до нього. У мене до бізнесу зовсім інший підхід.

Товар має бути якісним, як і його транспортація. Спеціальні машини, температура тощо. Я не продаю пійло, а справжнє дороге вино.

— Я подумаю, — киваю.

Думати тут нема про що, але образити брата не хочу. Ми після поділу фірми й так рідко зустрічаємось. Але що вдієш, надто різні погляди на бізнес і на життя загалом.

Костя хоч і не задоволений відповіддю, але не наполягає. Чим заробляє собі плюс у карму. Знає, що на мені десь сядеш, там і злізеш. Але коли зачіпає розмову про мою гостю, мене буквально підриває від гніву. Яка йому, на хрін, різниця, чому вона у мене живе?

— Не твоє діло, — відрізаю. Зовсім страх втратив. Якщо я до нього завжди добрий, це означає, що мене можна по вухах бити? — Не лізь у це! — попереджаю, не зводячи з нього погляду.

— Та не питання, брате, — очі Кості сарказмом залиті. — Я просто думаю, вона зі Стасом в одній упряжці, — він змовницьки підморгує. — Ти ж перестав його шукати?

Голосно ляскаю долонею по стільниці, підриваючись на ноги.

— Костю, я тобі вдячний за твою пропозицію, але ти мене знаєш: краще не лізь у мої справи, інакше присягаюсь власною шкірою, не подивлюся, що ти мій рідний брат, — ціджу крізь зуби.

Костя піднімає руки на знак примирення і нарешті збирається йти.

На хріна він прийшов? Злити? Мене нема кому злити? Чи добити остаточно? Хрін його знає, хто тепер друг, а хто ворог.

— А ще одне, — зупиняється біля дверей, — трахни вже когось, а то луснеш скоро! — І рже, скотина.

Відповіді у мене немає, тому що вона має рацію. Як би я не намагався зрозуміти чому так... Якого хріна не можу привести дівку у свій дім і гарненько витрахати? Прусь як грьобаний одружений додому, щоб слину пустити.

Блять, як мене це дістало!

Після відходу Кості працювати більше неможливо. Злість тече в кожній вені, м'язи від гніву зводить, і я спочатку йду до бару, а потім їду додому.

Завтра. Вже завтра закінчиться моє катування.

— Шраме, готуй автомобіль, — набираю номер охоронця.

Треба обмізкувати і його погляд на ситуацію, але походу мої мізки сьогодні не можуть ні про що думати, тільки про пропозицію брата. Вимикаю ноут й одразу заходжу до приймальні. Даша відразу випрямляє спинку і піднімає погляд.

— Мене сьогодні більше не буде, — даю розпорядження, — завтра вранці я помер для усіх. Буду лише після обіду.

— Зрозуміла, за всім простежу, — поправляє окуляри, прокашлюючись.

Задоволений її відповіддю, поспішаю піти.

— Все готово, куди прямуємо? — на виході з приймальні зустрічає Шрам.

Задоволений як слон, мабуть, мало у ріпу отримав. Бісить, сука. Як же всі мене дратують!

— У бар, бордель — пофіг, — знизую плечима. — Головне —  треба розслабитися.