Читати книгу - "Зваблені ненавистю, Ерін Кас"

— Я обожнюю випікати, але за роботою часу немає. До того ж Вітько готувати геть не вміє, тому вечері на мені. Минулого року навіть Олег куштував, — хитає головою, ніби відганяє непрохані думки.

— Елю… — замовкаю під її розгубленим поглядом. Шкода, що якийсь довбень так розчарував світлу і дуже добру дівчину. — Я не його сестра, — говорю тихо.

— Арсен сказав. Але я питати нічого не буду, не хвилюйся. Віктор теж, а іншим знати необов’язково. Так Арсен сказав.

— Мені аж легше стало, — усміхаюся. — Бо вже сама себе почала поганкою вважати.

— Відчувай себе як вдома. І не хвилюйся, усі ми тут зламані, — останні слова шелестять майже нечутно. — Все. Я впоралася. Йдемо в хол?

— Так, — беру свій келих і пляшку.

В холі говоримо мало, бо Еля знаходить фільм. Від неї лине позитив, аж тепло на душі. Навіть не засмутилася, що не всі питання поставила, я просто гарно провела час. Те саме я відчула після нашого першого спілкування з Алісою. Ніби знайшла свою людину. Для мене це дуже важливо, бо складно сходжуся з людьми. До кінця фільму Еля засинає, але прокидається від дзвінка смартфона.

— Так, — протягує сонно. — Угу, заснула. Ні, не страшно, поряд Єва. Я погукала. Добре. Спатиму, — завершивши розмову, сідає. — Я вже не можу, піду в кімнату.

— Звісно. Я приберу і також піду. Та кімната вільна?

— Так, ми тут удвох. Вдень в будинку було прибирання, тому постіль чиста.

Вона підіймається на другий поверх, а я відношу на кухню вино. Мию келихи й також йду до кімнати. Я знову тут, але більше не полонянка, а гостя. Життя з кожним днем дивує все більше. Переодягаюся в піжаму і лягаю спати. Сон приходить швидко. В порівнянні зі сном в кріслі — миттєво. М’яко, зручно, багато місця.

Прокидаюся від того, що двері грюкнули. Рвучко сідаю, намагаючись щось розгледіти в темноті.

— Це я, — голос Арсена миттєво заспокоює.

— Ти приїхав?

— Не міг пропустити таку звабливу гостю. Раптом вкрадуть, — підходить до ліжка. Він у футболці та штанах. Мабуть, приїхав вже давно.

— Котра година? — кидаю погляд на годинник. — Ого, третя ночі.

— Давно час спати, — знімає футболку й підіймає ковдру, щоб лягти.

— Тут спатимеш? — гублюся, відсуваючись.

— Ага, біля тебе, — обійнявши, притягує мене до себе. — Привіт, — цілує в кутик губ, потім в губи. — Що це на тобі? — проводить по краю коротких шортів.

— Піжама, — скидаю його руку.

— Хіба вона не зайва? — питає весело, а тоді бере моє обличчя у долоні й знову цілує.

— З днем народження, — кажу тихо.

— Таке свято мені підходить, — шепоче у вуста, — але піжама заважає.

— Мій час вже розпочався? Сьогодні ти лише мій?

— Так. Є ідеї? — його рука опиняється на спині під майкою.

— Спати, — ніяковію. Кладу голову на його плече й обіймаю оголений торс. Заплющую очі, вдихаючи запах чоловічого гелю для душу. — Всі подарунки завтра, — кажу впевнено, хоча насправді дуже сумніваюся, що зможу дати йому те, чого він насправді хоче.