Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

фотографією. Насправді я можу пустити в систему лише зниклих, у них, напевно, буде півдня, якщо мій

комп’ютер не вимкнеться тричі за цей час.

– Що ти можеш зробити, я знаю. Я думав, ти вже зробив це, - роздратовано сказав Косма. Він же міг

написати Синиці, що це дуже терміново.

– Ну, я тільки починаю, бо...

– Космик, не бійся, в соціальні мережі піде, - заспокоював його колега.

- Я а раджу перевірити на "Ітаці"21, - вмішався молодий поліцейський. – У них там багато архівних

знімків, все в онлайні, можна звузити пошуки до таких інструкцій, як стать, вік, колір очей і тому подібне.

– Дякую, — відповів він. – Синиця, як будеш щось мати, подзвони.

– Гаразд.

Він відключився.

Косма дуже добре знав "Ітаку", поліція часто з нею співпрацювала. Так само, як із командою "Хто

бачив, хто знає"22. Ну що ж, він боявся, що рано чи пізно йому доведеться виконувати нудну поліцейську

21

Фонд Ітака – центр з пошуку осіб, що загинули. Тут накопичують дані про таких осіб

(www.zaginieni.pl).

59

роботу, тобто нишпорити, шукати, з’ясовувати, розпитувати. Він міг сказати дядькові, що нічого не знайшов, і

залишитися тут на два тижні, а потім повернутися до своїх обов’язків. Якби це було так легко.

Натомість він подивився на свій телефон, відкривши список останніх дзвінків. Що ж, доведеться

покричати на журналіста, щоб той перестав гратися з ним. Однак не встиг Косма набрати його номер, як

телефон почав вібрувати і грати "Шосе до пекла" від AC/DC. Дзвонив Синиця.

– Як справи? – схвильовано запитав Косма, невже так швидко знайшли хлопця по базі?

– Молодість, над рівнями злітай23, — піднесеним голосом промовив його приятель. – Я поставив на

гучний зв’язок, тому що молодий - це геній.

Кілька пуків і ще раз стуки, а потім перевірка якість зв'язку.

– Привіт! – вигукнув молодий міліціонер із відтінком хвилювання в голосі.

– Чую! У вас є щось?

– Ви знаєте, хто має найкращий у світі алгоритм розпізнавання обличь?

– Польська поліція? – глузливим тоном запитав Косма.

– Це друга інстанція, — засміявся хлопець. – На першому місці "Гугл" і "Фейсбук". Вони просто

мають петабайти порівняльних даних, тому що люди завантажують туди незліченну кількість фотографій.

Вони влаштовують дурні ігри із завантаженням фото з минулого або з віртуальною зміною статі тощо, завдяки яким інтернет-гіганти можуть вдосконалювати свої алгоритми.

– Гаразд, ти хочеш сказати, що вломився до "Фейсбука" і перевірив у них те фото?

– Навіщо вломлюватися? – запитав юнак. – Там все є, але на це ніхто не звертає уваги. Ми можемо

використовувати кожну фотографію, яку маємо, як ключове слово в пошуковій системі "Гугл". Тому замість

введення слова "морква" ми вставляємо зображення моркви. Крім того, ми можемо шукати певну

фотографію в Інтернеті та, якщо знайдемо, перейти на веб-сайт, де вона згадується. Є також "Бінг",

"ДакДакГоу" та інші пошукові системи…

– Гаразд, чемпіоне, я вражений вашими знаннями, але прошу, виходьте на берег, – перебив його

Косма. Тема була цікава, але часу не вистачало.

– Перед тим, як занести його в бази даних, я вирішив просто пошукати зображення в "Гугл". І за

п'ять секунд я знайшов усе, що стосується нього.

– А тепер молодий все це відсилає тобі, – вставив Синиця. – Крім того, у нас є імена, прізвища, контакти. Біжи кудись до компа, поки доберешся, у нас буде більше інформації, вже з KSIP24.

– Дякую, — сказав Косма, прискорюючи крок. – Вже спішу на місце.

Він відключився і поклав телефон у кишеню. Вбіг у двір, піднявся по цементних сходах і зайшов до

хати. Він ніде не зустрівся з хазяйкою, що, може, й добре, бо не дай Бог, щоб їй захотілося поговорити. У

нього не було на це часу.

Він забіг до своєї кімнати, увімкнув ноутбук і негайно перевірив свою електронну пошту. І правда, там на нього чекав електронний лист від Синиці. Перший рядок був посиланням на результати пошуку Гугл.

Це було не море інформації, а кілька посилань. Але і цього було достатньо.

Хлопця звали Янек Кучера, а посилання фактично вели до одного джерела, тобто до місцевого

видання "Єлєньогурський Кур'єр". Починаючи з травня 1995 року, з цією фотографією з'явилося кілька

статей, усі вони стосувалися справи зникнення отця Яна Кучери. Хлопець приїхав, ходив по навколишніх

горах, планував піднятися на Снєжку й перетнути цілі Єзерські гори, однак, і слід по ньому загинув. Одного

разу ввечері він просто спакував речі й пішов, більше не повернувся до своєї квартири, а був він у відпустці, самі розумієте, у Вниках. Досить скупі за змістом статті не займали перших