Читати книгу - "Узурпація: Євіанна, Erleen Nord"

— Добре, я зрозуміла, краще мовчи, — розчаровано промовила Юрія. Мабуть, вона хотіла почути більше про Імперію, а не звичайні останнім часом випадки, коли когось знаходили мертвим. 

Тим часом ззаду почувся якийсь шум, і ми всі туди поглянули. Все ще сплячу ельфійку оточила четвірка чоловіків, що ще якусь мить тому грали в гру та випивали. Хтиві морди та спроби підштовхнути наймолодшого, в якого досі лоб був червоний від ударів, до дій. Він нерішуче, під заклики своїх друзів декілька разів взявся за груди Люцетти, від чого та одразу ж прокинулася та перелякано поглянула на них. 

— Чого вам треба? Дайте мені спокій! — промовила вона взявшись за вже порожню пляшку, задумавши вдарити нею найнахабнішого по голові. 

— Ти нам, на наших землях, ще будеш вказувати, що робити!? — розлютився їхній, мабуть, ватажок. 

— Я б її трахнув, — одразу ж сказав інший.

— Та ти б і собаку трахнув, придурок, аби бігав швидше, — пожартував третій, після чого всі вони засміялися. — Ти, дорогенька, сама винна. Такі груди собі відростила, а вушка які… Ха-ха, — сказавши це він одразу ж взявся пальцями за вухо ельфійки та трішки смикнув його, на що одразу ж отримав пляшкою в лоба. Посудина розлетілася на уламки, залишивши чи то залишки вина на обличчі чоловіка, чи може його кров. 

— Сволота! — прокричав ватажок у відповідь та вдарив Люцетту по обличчю. — Зараз я твій сраний музичний інструмент об твою ж голову розіб’ю!

Як тільки ельфійку вдарили по обличчю, я відчула як з-за нашого столу хтось підвівся. Ігор не став спостерігати, і пішов до них. Якщо чесно, то я б не стала влізати в це, але Ігор не такий. 

— Якщо вдарять його, телекінезом розтрощу їм коліна, — грізно промовила Юрія. 

— Навіть не думай, — зупинив її Деян та і сам підвівся з місця. — Вам, багатіям, не зрозуміти забав звичайних людей, так? Просто дай нам помахати кулаками, як це заведено робити в тавернах. 

Спершу ми з Юрією переглянулися, не знаючи, як реагувати на це, але вже за мить усміхнулися одна одній та перевели погляди на наших мужніх чоловіків, що йшли захищати честь незнайомої ельфійки. 

Чомусь я думала, що Ігор спершу спробує розв'язувати проблему словами, але коли він з усієї своєї сили вдарив ватажка, я зрозуміла, що не спробує. Ватажок ледь не звалився з ніг, маючи при цьому високий зріст та міцне тіло. Та треба було визнати, що Ігор, навіть на його фоні, виглядав якоюсь мірою велетнем. Все ж виріс він справді сильно, та і м'язів було більше, ніж раніше.

За початком бійки спостерігали всі, навіть власник таверни. Правда, на обличчі власника було скоріше передчуття зламаних столів та стільців, а не веселощів. 

Ватажок відійшов від удару та завдав його у відповідь. Коли його кулак врізався в щоку Ігоря, я, здається, почула дивний подих від Юрії. Так, не треба забувати, що в Ігоря хворе серце, але — вовків боятися, як кажуть, до лісу не ходити.

Що удари тих чоловіків, що удари Ігоря, всі були прямими та, якщо так можна сказати, чесними. А от Деян діяв інакше — обрав наймолодшого та найслабшого і, винирнувши з-за спини Ігоря, протаранив його головою об стіну, залишивши на ній невелику червону пляму. Свою магію він, мабуть, принципіально не використовував, але при цьому не уникав можливості використати інші хитрощі, б'ючи в слабкі місця. Деякі його удари приходилися по шиях, а інші по ліктях та плечах. На диво, він сам жодного удару не пропустив.

На відміну від істоти, що намагалася нас вбити раніше, це були просто люди, що не мали достатньої реакції, щоб на рівних битися з Деяном, якого, як я думаю, вчили битися та вбивати з самого дитинства. Інакше кількість шрамів на його тілі та навичок я не зможу пояснити.

В якусь мить Ігор разом із ватажком влетів в стіл за яким сиділи інші відвідувачі, і ті теж приєдналися до бійки. По них не можна було сказати, що вони образилися за перекинутий глечик з випивкою, мабуть, зробили це заради розваги. В якийсь момент я вже не розуміла, хто був проти кого. Здавалося, навіть люди, що спершу були на одному боці, вдаряли один одного. 

І це ще пощастило, що найманці влізати до бійки не поспішали. Вони то виглядали так, наче були готові одразу ж взятися за зброю.

— Глянь як ельфійка перелякалася, — промовила Юрія та вказала пальцем на кут залу, де, обіймаючи свою ангеліку, сиділа перелякана ельфійка. Вона не мала можливості вибратися звідти, увесь час чудом рятуючи свій інструмент від випадкових ударів ногами. — Здається, аж протверезіла.

Я вже бачила, що в Ігоря була розсічена брова, а на кулаках позбивана шкіра. Але він не зупинявся аж поки ватажок не звалився на підлогу, після чого на його місце стало двоє чоловіків, що приєдналися до бійки не так давно. Але Деян, вирішивши, що двоє проти одного Ігоря буде нечесно, вдарив одного з них по потилиці стільцем, після чого на мить засміявся та, все ж втративши пильність, пропустив удар прямо в носа. Мені не було боляче це бачити, бо посмішка з його обличчя не зникла, а тому я не вважала такий пропуск проблемою.

Бійка продовжувалася, і її учасників ставало все менше. В кінці на ногах залишилися стояти лише Ігор та Деян, які якось по-дурному посміхалися та дивилися на нас. Я і сама вже хотіла посміхнутися, але коли ельфійка кинулася до Деяна та обійняла його, мене наче переклинило. Втім тривало це не довго, і вона перебігала до Ігоря, обійнявши і його теж, на що той, по своїй необачності, відповів взаємністю.