Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Меншиков слухав.
- Знаєте, спокійно. Тільки от стаю застарий для цих довгих подорожей. Мушу брати із собою свиту, - В майже байдужому голосі Апостола було щось, що заставляло всіх присутніх слухати. Навіть компанію Строгого, - В минулі часи міг і сам на коні з міста до міста, по лісах, по степах. Доводилось річки перепливати. Усіляке було.
- И бывали моменты, когда время по весу золота?, - Меншиков звузив очі.
Апостол перестав різати ножем качину грудку й перевів погляд на Олександра.
- Так, пане регенте. Бували.
***
- Злізайте з коней і попри ліс, не побачать, - Поспіхом говорив Апостол.
Його побратими Галамай і Брунькевич переглянулися.
- Вже!, - Закричав Апостол.
- Не хочеш, щоб нас на шибеницю, то підемо всі, будь ти полковник, гетьман чи навіть ксьонз, москалі порубають, - Перебиваючи заперечував Галамай.
- Чорт би тебе побрав! Ше тебе на совісті мати!
- Ми пішли з табору не для того, - Брунькевич впевнено тримаючи віжки коня, дивився в очі Данилу, - Щоб проводжати. Підемо всі.
- Мазепа перейшов ріку, веде переговори зі шведами. Заради Бога! Їдьте звідси!
- Я від нього не як зрадник, - Впевнено продовжував Брунькевич, під’їжджаючи конем до Апостола, - Бог свідок! Не як Юда!
Кінь Данила був втомленим, трусив головою, перебирав з ноги в бік, хропів. Апостол подивився на дорогу попереду. Потім на побратимів.
- Будьте позаду. Я говоритиму. Бог свідок.
***
Верес нісся широкою дорогою біля густої рощі, намагався не відставати за конем Софії, який з кожною милею, здавалось, лише набирав сили.
Свирид був позаду, в свою чергу наздоганяючи Якима. Оглядався.
- Ти щось чув?, - Гукав полковник.
- Лише вітер, - Тихо відповів Яким.
***
Російська знать помітно сп’яніла, хором сміялася від ще одного жарту Меншикова. Вочевидь, протверезіти з вчорашнього бенкету вони ще не встигли, адже ще на приїзді він відчув дивний запах спирту в перемішку з недбало нанесеними парфумами які неслись від кожного з них. Очікувати на бенкет сьогодні ввечері Апостол не збирався, адже розумів, що замість аудієнції з царем він отримає важку розмову з Меншиковим, сповнену словесними перепалками, високомірністю й придушенням ненависті. З обох сторін.
- Пускай идут!, - Закричав пузатий дворянин, - Думают мы корабликов боимся! Хер вам, а не белый прапор!
- Пане гетьмане, - Тихо звернувся Строгий, - Гадаю нам час іти.
- П’ять хвилин і підемо всі. Передбачаю скорий фінал.
- Что нам сделает тот султан?!, - Продовжував галасати дворянин, - У него не войско, а девки с…, - Чоловік намагався зобразити руками жіночу статуру.
- Мы понимаем, - Меншиков витерся серветкою й демонстративно кинув її на тарілку, - Господа!, - Підіймаючись з крісла, - Спасибо за столь приятный завтрак! Особенно вам, господин гетман, спасибо за визит. Вскоре жду вас на личную беседу.
Відповіді Меншиков не чикав, швидко залишаючи залу. Врешті, її ніхто й не збирався говорити.
Апостол разом з дипломатами і компанією Івана Строгого направились до зали в якій і проводили більшість свого часу.
- Завжди дивувався Мазепі, - Почав говрити гетьман дочекавшись поки Тарас закриє двері, - Як він витримував ті царські прийоми.
- Я перехотів бути гетьманом, - Викинув Георгій, після чого здійнявся гучний сміх. Не сміявся лише Апостол.
- Від сьогоднішньої розмови, - Говорив Данило, дочекавшись поки настане тиша, - Залежить чи марно ми тут перезимуєм.
Тиша.
- Він буде стояти на своєму, не дасть суду скінчитися, не пустить покращень.
- Чого ти проситимеш?, - Запитав Чарниш, дивлячись в очі гетьману.
Апостол мить роздумуючи, зрозумів, що сотню разів прокручений в голові між ним і Меньшиковим діалог, втратив сенс.
- Нехай пустить податки, авангарди армії нехай забираються геть.
- Військо він не забере, - Твердо заперечив Строгий.
- То хоть частину, - Відвів Апостол.
Ходячи по кімнаті, схилив голову вниз.
- Якби малого царя підловити на вблаганнях, він не знає, що коїться - видоїти з нього привілей і маєш…
- Не поможе, - Перебив гетьман, - Той влізе, папери підписувати царю, але накази віддавати Меншикову. Толку з паперу, якщо він не в тих руках.
- Чортяка файно вліз, пригрів місце, - Сказав Георгій, задумано курячи люльку, - А чого сам в царі не подався?
- Не та кров, - Відповів Чарниш.
- А хіба тут в крові діло?, - Запитав Тарас, - Один одного ріжуть, труять як свині.
Апостол мовчав.
- Воно й видно, що свині, - Видав Георгій, - Бачили як той нажерся? Ставлю весь свій табак, що хропе десь так, що стіни трусить.
- А чим він так нажерся? В Оксани мед смачніший за те вино.
- А зараз би, панове, забрав свої слова назад, бо віддав би обіцяний мішечок табаку на посиденьку в корчмі твоєї сестри, - Говорив Драга.
- Ще посидим.
- Готуйтесь до справи, - Раптом вигукнув Апостол.
Всі перевели на нього очі.
- Читайте документи, свідчення. Якщо треба, проговорюйте репліки в слух, придумуйте аргументи. Генеральний суддя вам в цьому помічник.
Іван Чарниш демонстративно сплів руки на грудях. Апостол зробив паузу.
- Готуйтесь. Ми не можемо поїхати ні з чим.
***
Кінь Софії важко хропів після довгої дороги в галопі. Часу на зупинки не залишалось, а вода новодопоях була такою холодною, що пили її тварини дуже повільно.
Свирид уважно дивлячись вперед не бачив більше кількох кроків. Густий сніг почався кілька годин тому й навіть не намагався зупинятися. Наближалась буря.
За кілька хвилин окрім гулу вітру над кронами дерев між якими вони зупинилися, почувся стукіт копит коня Якима, який пішов розвідати обстановку й спробував знайти стару хижину, село чи навіть скелисту глибу, любе місце під яким можна заночувати й не померти від холоду.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.