Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

Попереду на перетині вулиць Артур побачив невеликий загін міської варти. Воїни стояли біля барикади, зібраної з перевернутих возів, дерев'яних ящиків, бочок та якихось меблів. Поверх кольчуги у стражників були короткі жовті плащі із символом Мейолли, а на головах - залізні шоломи без забрала.

Не встиг Артур підбігти ближче, як за барикадою з'явилися пірати. Захисники виставили списи, не даючи ворогам наблизитись. Двоє стражників із мечами вилізли нагору, щоб зустріти найзатятіших розбійників.

Натовп піратів хвилею наринув на барикаду. Вулицю заповнили крики та брязкіт сталі. Пірати намагалися вилізти на перешкоду, але стражники вміло відбивалися.

Артур уже майже добіг до перехрестя. У цей момент королівський мечник пропустив удар і покотився вниз. На барикаді з'явилися перші пірати. Ще мить - і вони опиняться на цьому боці вулиці!

Артур на льоту вихопив меч і променем збив одного з піратів назад. Єдиний стражник, що залишився нагорі, активно працював мечем, не даючи лиходіям перелізти. Артур з розгону застрибнув на якийсь ящик і, відштовхнувшись, врізався у ворогів. Розбійник із червоною хусткою на голові не втримав рівноваги й впав під ноги своїм спільникам. А Артур зчепився з бородатим піратом, озброєним кривим ятаганом.

- З нами принц! Нарешті підійшло підкріплення! - крикнув хтось зі стражників.

- Підкріплення з однієї людини? Та вони з нас знущаються! - відповів інший.

Несподівано для Артура пірат виявився небезпечним супротивником. Він не тільки спритно відбивав удари меча, а й проводив швидкі атаки своїм ятаганом. Через це хлопцю ніяк не вдавалося дістати бородача мечем. Своєю чергою високий пірат завдавав потужних ударів, блокувати які було непросто. Довго так продовжуватися не могло. Поки вони обмінювалися ударами, на барикаду вже підіймалися інші розбійники.

Артур ухилився від удару ятаганом і вже збирався вдарити по пірату променем. Раптом поряд з головою принца пролетів важкий камінь. Бородач не встиг зреагувати й отримав каменем прямо в груди. Пірат стрімголов полетів униз, збиваючи решту нападників. У Артура з'явилося кілька секунд, щоб озирнутися.

Лепкоїди! Поки захисники були зайняті сутичкою, група лепкоїдів підібралася ззаду і на льоту кинула в них каміння. На очах в Артура камінь вдарив по шолому стражника. Той упав і вочевидь був оглушений. Другому воїну камінь прилетів у спину і збив його з ніг.

Серед захисників не було жодного лучника, тому їм не було кого протиставити дюжині повітряних монстрів. Артур зістрибнув з барикади назад на землю і зосередився на лепкоїдах.

Два удари променем потрапили точно у тварюк, що налітали на захисників. Це збило темп їх атаки. Один камінь упав на бруківку, нікому не нашкодивши. Ще один снаряд перелетів через барикаду, і, судячи з криків піратів, потрапив у натовп.

Артур продовжував один за одним періщити променями лепкоїдів. Крик монстрів луною покотився вулицею. Артур здивувався новим відчуттям легкості при перебігу енергії в меч. Наскільки потужнішим тепер виходить промінь, і наскільки краще він контролюється! Пригода у печері явно вивела його на новий рівень володіння навичкою.

Принц відправляв один промінь за іншим, і всі вони влучали в ціль. За хвилину над вулицею не залишилося жодного монстра з каменюкою. Залишки летючої зграї перейшли в панічну втечу.

- Так! Ось вам! - закричав Артур, тримаючи меч у піднятій руці. Його розпирав бойовий азарт. Адже він, хоч і виклався на повну, сам розігнав дюжину тварюк!

Стражники підтримали Артура схвальними вигуками. Натхненні цим успіхом вони з подвоєною силою насіли на піратів і скинули їх з барикади. У цей час постраждалі воїни вже почали приходити до тями та підійматися на ноги.

Артур знову виліз на загороду. Залишки своєї внутрішньої енергії він вклав у потужний удар променем по розбійничій ватазі. Зараз він ладен був битися хоч з усіма піратами Кірка відразу!

Пірати злякалися і побігли геть. Схоже, вони були не готові боротися проти променів світлоносного меча.

Стоячи на вершині барикади, Артур підняв меч над головою і переможно закричав. Це був момент військового тріумфу, про який він мріяв. Ворог біжить, а він на чолі загону святкує перемогу!

- Хай живе принц Артур! Слава лицарю! - закричали воїни, салютуючи йому своєю зброєю.

Артур був невимовно радий. Але водночас відчував щемливу порожнечу всередині через відсутність енергії. Він витратив усе до останньої краплі.

- Нічого, енергія поступово відновиться, - думав принц. - А мої подвиги переконають батька, що я вже не дитина!

Проте його радість була недовгою. Над головами піратів, що тікали, з'явився величезний лепкоїд. Він був не тільки більший за інших тварюк, але й мав чорну гриву на голові та плечах. Могутній монстр повільно наближався, неквапливо махаючи крилами.

Артур уже не раз здалеку бачив цього ватажка лепкоїдів, хоча раніше той ніколи не вступав у бій. Зараз поряд із чорногривим монстром не було його зграї. Але величезні пазурі на м'язистих лапах і ікла, що стирчали з пащі, без сумніву, робили його дуже серйозним ворогом.

Як на зло, ватажок ніби навмисно підгадав час, коли Артур не мав можливості випустити промінь. Принц зрозумів, що даремно витратив усю енергію в першій же атаці. Йому явно бракувало досвіду реальних битв.

- Якщо батько про це дізнається, - подумав Артур, - то мені влетить не лише за те, що вліз у бій, а й за те, що діяв так безглуздо.

Поки Артур розмірковував, що робити далі, ватажок лепкоїдів підлітав дедалі ближче.