Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Софії здавалося, що вона не біжить стежкою, а летить над нею. Вона дуже поспішала. Серце пришвидшено стукотіло у грудях. Дівчина не відчувала ні втоми, ні голоду. У душі було одне прагнення: дібратися швидше до Мейолли.
Але чим більше вона наближалася до міста, тим їй тяжче дихалося. Немов навколо Мейолли й справді з’явилась якась темна завіса. Софія тепер чітко зрозуміла, що стала відчувати енергетику місця, людини, предметів. З нею у цьому світі таке вже траплялося не раз…
- Отже, місто сповнене біди, лихих людей і темних магічних сил, - усвідомила дівчина гірку правду.
Коли Софія підбігла ще ближче, то побачила: міська брама вщент зруйнована. Поруч дівчина помітила щось схоже на напівзгорілу середньовічну зброю для атаки на неприступні високі замки.
- Катапульта, чи що воно таке? - подумала Софія.
Біля брами не було жодного охоронця міста. Зрозуміло, що це вже був дуже поганий знак. Та Софія все одно була сповнена рішучості. Вона чимдуж поспішила вперед.
Увійшовши до міста, дівчина помітила, що вулиці були моторошно німі й пусті. Дорогою вона зустрічала будинки, охоплені полум’ям. Прекрасна квітуча Мейолла палала.
Софія йшла далі вздовж вулиць. Вона пробиралась повз старі вози, перелазила через діжки, перестрибувала через ящики. Вочевидь ці речі стягувались жителями міста звідусіль.
- Напевно, все це нещодавно знесли сюди для барикад. Мабуть, жителі міста намагалися зупинити тут піратів, - здогадалась дівчина. - Але, судячи з усього, це їм не вдалося, - із сумом зрозуміла вона.
Дівчина побачила, як у деяких подвір’ях снували чорні постаті піратів, що грабували покинуті людьми помешкання.
Тож ті барикади тепер її здорово виручали! Адже, переховуючись раз по раз поміж ящиків, старих меблів, дівчина могла просуватися вулицями міста далі. Ні на хвилину не можна було забувати про обережність. Щомиті існувала ймовірність потрапити на очі піратам-грабіжникам. Через деякий час дівчина стала чути пронизливий свист лепкоїдів. Потім вона вже й побачила здаля, як вони шугали по небу.
Софія саме прокрадалася біля якогось паркану. Зненацька вона почула за ним голоси:
- Ти що думаєш, що хитріша за всіх? Кажи, відьмо, де золото своє ховаєш?!
- Та яке там золото, змилуйтеся. Я збираю лікарські трави й продаю на базарі за копійки, - бідкалася жінка.
Її голос видався Софії знайомим. Дівчина помітила шпарину в паркані й заглянула в неї.
Вона побачила підстаркуватого огрядного чоловіка. Він тяжко дихав і стояв над жінкою з оголеною шаблею в руках. Лезо пірат приставив бідолашній до горла.
- Так я тобі й повірив, брехухо! Фок - грот- брамсель мені в ліве вухо! Зараз же показуй, де коштовності та гроші ховаєш! Інакше відправлю тебе у пащу морського диявола! - волав бандит.
І раптом Софії вдалось розгледіти обличчя жінки.
- Лишенько! Та це ж моя знайома травниця з ярмарку, яка до моря направила, - зрозуміла схвильована Софія. - Треба якось врятувати жінку від клятого мародера. Але як?! - міркувала вона, тим часом оглядаючи подвір’я.
І раптом серед двору вона помітила льох, двері у який були прочинені.
- Мої скарби - то зібране і висушене зілля. Он воно в сінях висить. Забирайте! Більше нічого не маю, - відповіла жінка.
- Кепські справи. Він її зараз прикінчить. Треба негайно щось робити, - зрозуміла Софія.
- Таки дурити мене надумала?! Ах ти...
Розлючений пірат знов заніс над жінкою шаблю, яку було вже забрав від горла бідолашної. На роздуми у Софії не залишилось ні секунди.
- Та облиште її. Нічого вам не скаже все одно. Всі знають у місті, яка вона скупа! - серце у Софії калатало, вона відкрила хвіртку і стояла перед піратом.
- А це що за прісноводний молюск?! - вирячився він на неї.
- Я трави в неї купую. Підгледіла якось, що грошики вона заносить у свій льох. Мабуть, там її схованка, - у Софії від хвилювання пересохло в горлі.
Акторських здібностей вона за собою раніше не помічала. Тепер же від цього залежало два життя.
- Що ж це ти, дівчино мене оббріхуєш?
Пірат переводив погляд то на одну, то на іншу.
- Блефує, - намагаючись, щоб голос був рівним, сказала Софія, глянувши мародеру в очі.
- Тоді ти мене і відведеш до тієї схованки, - раптом вирішив бандит.
Він підійшов до дівчини, схопив її за руку і штурхонув до льоху:
- Ану, мала, показуй, де в трюмі відьма своє золото заховала?!
Софія повільно пішла до прочинених дверей льоху. Пірат сунув за нею.
- Часу щось вигадати у мене на кілька кроків, - усвідомила Софія.
За кілька секунд дівчина вже прочинила двері дужче та, прихилившись, зробила перший крок.
- Я й без тебе її скарб заберу! - вигукнула Софія і стрімко кинулась бігти сходами вниз.
Пірат, очманівши від такого нахабства, побіг слідом. Вже в темряві льоху, збігши донизу сходинок із десять, дівчина помітила, що спуск не прямий. Сходи плавно повертали праворуч. Тож Софія відразу цим скористалася. Ледве опинившись за поворотом стіни, вона підставила підніжку кремезному дядьку, який, тяжко дихаючи, наздоганяв її.
- Кішку тобі в п’яти! - заволав мародер, стрімголов котячись сходами вниз, у темінь льоху.
Ледь втримавшись сама на ногах і боляче вдарившись об кам’яну стіну, дівчина швидко подалась наверх. Вибігши з дверей, вона обернулась і швидко зачинила їх на засув.
Віддихавшись, Софія відразу пішла до жінки, яка ледь спромоглася поволі сісти. Вочевидь вона пережила сильне потрясіння і ще не оговталась.
- Ви пробачте. Мені нічого кращого у ту мить не вдалося вигадати, щоб врятувати вас, - звернулась до неї дівчина. - Вам треба тікати звідси. Може прийти хтось інший.
- Дякую тобі, - жінка обійняла її й заплакала. - Куди ж тікати, як бандити скрізь.
- Є ідея. Я зайшла в місто через браму. Вулиці майже пусті. Бій точиться, мабуть, вже ближче до центру. Якщо будете обережні, то так зможете вийти з міста. Прямуйте лісом до будиночка знахарки й там поки що перечекайте.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин», після закриття браузера.