Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Між 1563 і 1584 р. Філіпп II побудував палац і монастир Сан-Лоренсо-де-Ель-Ескоріаль поблизу Мадрида (містечко, в якому він розташував свій двір), це було його майже постійне місце проживання, де він започаткував новий стиль і новий образ королівської гідності. Тут він живе в оточенні членів королівської родини, вельмож, священнослужителів, секретарів і радників, котрі утворюють його двір і мають поводитись згідно з суворими правилами. Придворні, часто розділені на угруповання, ведуть запеклу боротьбу, щоб завоювати прихильність короля.

Роль

Італійського півострова

Італійський півострів став бастіоном монархії на середземноморській шаховій дошці. Філіпп II проводить політику, спрямовану на збереження «миру і тиші» (paz y silentud). Шлюбні зв’язки між італійськими й іберійськими дворянськими родинами, а також надання титулів, привілеїв і пенсій сприяють зміцненню відносин.

Стабільні відносини з Італією стали ще важливішими для мадридського двору, коли в 1566—1567 рр. у Нідерландах вибухнуло релігійне й політичне повстання. Відправлення армії для його придушення стало початком тривалого воєнного конфлікту. У такому сценарії Північна Італія стає життєво важливим вузлом у системі комунікації між Іспанією і Нідерландами. Фактично війська та провізія, які через голландських піратів ледве могли дістатися до Північної Європи по морю, мали пройти порти Генуї та Мілана, щоб швейцарськими перевалами дістатися до Франш-Конте та територій Німеччини і, нарешті, до Нідерландів.

Фінансові труднощі

Банківські

позики

І Карл V, і Філіпп II широко використовують кредитний ринок, укладаючи з банківськими групами, насамперед німецькими, генуезькими та фламандськими, так звані ассенто, тобто короткострокові грошові кредитні договори з дуже високими процентними ставками, згідно з якими банкіри надають кошти в заздалегідь обумовлених місцях в обмін на частку від певних прибутків кастильської корони. У такий спосіб гроші надходять до армії Габсбургів у різних місцях воєнних дій, з використанням фінансових та комерційних мереж банківських груп, які, зі свого боку, отримують колосальний прибуток: між 1520 і 1556 р. Карл V узяв позики на величезну суму 28,8 мільйона дукатів, а зобов’язався повернути 38 мільйонів.

Аномальне зростання боргу і подальша передача доходів Кастильського королівства для погашення процентних платежів стають причиною фінансової кризи. У 1557 р. Філіпп II був змушений оголосити про припинення виплат, тобто різниці між позикою та процентами, які досягали приблизно 8 мільйонів дукатів. Позики, надані банкірами, потім примусово були перетворені в juros, тобто довгострокові боргові папери, які надавали прибуток у розмірі 5 % річних. Таким чином корона визнає тільки частину своєї заборгованості, перетворюючи залишки боргу на проценти й отримує нові позики. В обмін на це банкіри домагаються того, щоб цінні папери були підкріплені певними податковими надходженнями.

Однак у наступні десятиліття через важкі політичні та військові зобов’язання ситуація погіршилася ще більше: у 1575 р. суверен мусив знову оголосити про призупинення виплат і переглянути борги зі своїми генуезькими кредиторами.

Середземноморський сценарій

Із самого початку свого правління Філіппу II було доручено вирішити дві серйозні проблеми: подолати піратство у Центральному та Західному Середземномор’ї, розбійників із Північної Африки та вгамувати загарбницьку політику Османської імперії. У 1560 р. було ініційовано експедицію з метою захопити острів Джерба, розташований перед африканським узбережжям, перший крок до повернення міста Тріполі (яке було завойоване Карлом V у 1535 р. та втрачене через кілька років), яка закінчилася морською катастрофою. Ситуація погіршилася внаслідок нового наступу османів, котрі безуспішно обложили острів Мальта (1565 п.). Крім того, у 1570—1571 рр. османські війська завоювали острів Кіпр, одне з найважливіших володінь Венеціанської республіки. Папа Пій V

Битва

біля острова

Джерба

підштовхує християнських монархів до хрестового походу проти мусульманської загрози. Однак, здається, Філіпп II із цим не згодний. Така позиція зумовлена кількома причинами: традиційним прагненням піренейських королівств захистити Західне Серед­земномор’я та ліквідувати північноафриканське піратство, а не вести морську війну замість Венеції. До того ж повстання в Нідерландах було головним центром воєнних дій для Філіппа II та частини його радників. І, врешті-решт, існувала фінансова проблема: озброєння армії та флоту потребувало нових великих витрат.

Політика

проти морисків

Існувала ще одна, внутрішня, причина, чому Філіпп II холодно відреагував на заклики Папи. Насправді, паралельно зі страхом перед мусульманськими піратами зростає підозра щодо меншини морисків. Церковна влада за підтримки корони розпочинає нову кампанію, спрямовану на заборону використання арабської мови та багатьох мусульманських звичаїв морисків. Жорстке впровадження цієї кампанії спровокувало початок великого повстання поблизу Гранади в 1568 р. (у гірському районі Альпухарри), яке Філіпп ІІ придушив тільки в 1570 р., наказавши депортувати морисків до Кастилії.

Священна ліга та Лепанто

Битва

біля Лепанто

1571 р.

Під тиском частини своїх радників, більше чутливих до потреб Італії, Філіпп II погоджується виступити проти Османської імперії. Наприкінці весни 1571 р. після важких дипломатичних переговорів між Святим престолом, Венеціанською республікою та іспанською монархією було створено Священну лігу.

Подолавши перешкоди та вагання, командувач флоту Священної ліги Хуан Австрійський (1545—1578), зведений брат Філіпа II, вирішує вступити у бій з османськими силами. У морській битві у Лепанто 7 жовтня 1571 р. флот Ліги перемагає.

Хоч як парадоксально, але битва започаткувала розпад Ліги через стратегічні розбіжності між Венеціанською республікою та Філіппом II. Насправді, у 1573 р. «Сереніссіма» уклала сепаратний мир з Османською імперією, згідно з яким отримала гарантії вільного торгового руху на Східному Середземномор’ї. Габсбурзький флот на чолі з Хуаном Австрійським повернув Туніс (1574 р.), який, однак, протягом року знову захопили пірати. Водночас зростаючі фінансові труднощі підштовхують Філіппа II відмовитись від середземноморського сценарію.

Навіть Османська імперія змушена скорочувати свої