Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

згуртування

Боротьба проти мусульманських держав Південної Кастилії була потужним інструментом для досягнення політичної згуртованості. У 1492 р. було захоплено останню мусульманську цитадель на іспанській землі — Гранаду. Ця подія мала велике символічне значення для двох суверенів, котрі стали відомі як «католицькі королі».

Ще одним інструментом Фернандо та Ізабелли став суд інквізиції, заснований у 1478 р., який був єдиним загальним інститутом Кастилії й Арагону. За папським дозволом інквізицією керує Великий інквізитор, призначений короною (звідси і її визначення як «іспанської» інквізиції), котрий контролює її дії та використовує для здійснення власних

задумів.

Бажання католицьких королів забезпечити релігійну єдність своїх підданих, серед яких є доволі численні меншини іудейських і мусульманських конфесій, призводить до вигнання євреїв (1492 р.) та примусового навернення мусульман у християнство (1502 р.). Багато євреїв та мусульман погоджуються змінити віру, аби їх не вигнали з власних домівок та не позбавили майна. Однак незабаром навернені євреї (марани) і мусульмани (мориски) стають об’єктом зневаги й дискримінації, адже існують підозри, що вони таємно у своїх будинках і далі спові­дують релігію предків.

Чистота крові

Все більш нав’язливе бажання релігійної єдності, якої прагне політична влада, поєднується зі страхом, що мориски стануть п’ятою опорою для набігів піратів Північної Африки, які тероризують південні береги Піренейського півострова. Це прагнення протягом перших десятиліть ХVІ ст. стає причиною низки справжніх хвиль расової ненависті: навернені євреї та мусульмани сприймаються як етнічне «забруднення».

Євреї

та мусульмани

Цей задум стимулює прагнення продемонструвати «чистоту крові», тобто підтвердження християнського походження та відсутності предків, що сповідували єврейську та/або мусульманську релігію.

Чистота крові швидко стає нав’язливою ідеєю для знаті, яка таким чином прагне продемонструвати власну перевагу, а часто і для того, аби стерти сліди шлюбних уз, переплетених у минулі століття з багатими єврейськими сім’ями. А для іншої частини суспільства підтвердження чистоти крові стає необхідним для отримання цивільних та церковних посад, а також набуття дворянства.

Карл V та Філіпп ІІ

Кастилія

Перші десятиліття ХVІ ст. ознаменовані тим, що Кастилія й Арагон були залучені до участі в Італійських війнах, оскільки Фернандо Католик претендував на Неаполітанське королівство. Смерть Ізабелли (1504 р.) стала початком труднощів, пов’язаних із правонаступністю, край яким у 1516 р. поклав онук суверенів, Карл Габсбург, котрий через три роки потому став імператором Священної Римської імперії з ім’ям Карл V.

Новий король здається чужоземцем жителям Кастилії, які страждають від збільшення податкового тягаря та жадності фламандських радників нового суверена. Тому в Кастилії спалахнуло Повстання комунерос, (1520—1521 рр.), ініційоване вельможними особами деяких міст і певними знатними родинами. Повстання було жорстоко придушено, але воно змусило Карла V бути обережнішим, особливо щодо кастильської знаті. У наступні десятиліття Кастилія відігравала роль головного джерела фінансової підтримки тривалої серії воєн, які вів імператор проти трьох ворогів: Франції, німецьких протестантських князів і Османської імперії.

Між 1556 і 1558 р. Карл V зрікся від численних корон та віддав своєму синові Філіппу (1527—1598) Кастилію з її американськими колоніями, Арагон, Нідерланди, Франш-Конте, Міланську державу, Неаполітанське королівство та Сицилію. Більше ніж імперія, як часто помилково стверджують, володіння Філіппа II, кожна частина яких мала власний лад і звичаї, утворювала складну монархію, єдиними спільними елементами якої були династія в особі суверена та католицька віра. Тому сьогодні вчені визначають сукупність володінь Філіппа II як католицьку монархію. Тим більше, що поширення кальвінізму у Франції, Нідерландах, Богемії та інших частинах Європи, з одного боку, і виявлення єретичних груп в різних кастильських містах, з іншого, підштовхують Філіппа і його урядовців до нав’язування релігійної одноманітності, а саме католицизму, задля забезпечення політичної стабільності монархії. Корона виступає за посилення репресивної діяльності іспанської інквізиції, Великого інквізитора якої підтримують Верховна рада та Велика інквізиція. У другій половині ХVІ ст. суд збільшив свої повноваження та зрештою став установою, яка контролювала совість і поведінку через застосування справжньої педагогіки страху та завдяки таємничості й суворості, що характеризували його діяльність.

Католицька

монархія

Філіппа ІІ

Король, ради та суди

Задля здійснення державних повноважень Філіпп II використовує низку рад (consejos), які призначає сам король. Вони складаються з дворян, церковників і юристів, котрі висловлюють свою думку щодо поставлених ним питань. Ради, засновані наприкінці ХV ст., у добу Філіппа II, формувалися за призначенням або територіально. До першого виду належали Державна та Військова ради, покликані обговорювати питання, що стосувалися управління всією монархією, а також Фінансова рада, відповідальна за фінансові питання. Окремими королівствами управляли Рада Кастилії, Арагону, Індії (на території американських та азіатських колоній), Рада Італії (на території Королівства Сицилія, Неаполітанського королівства та Міланської держави). У 80-х роках ХVІ ст. століття було сформовано Раду Португалії та Раду Фландрії (для управління Нідерландами).

Місцеві

ради

На прохання суверена кожна рада готує письмовий відгук, де збираються пропозиції щодо конкретного питання. Розглянувши документ, король позначає своє рішення знизу. Потім відгук повертається до Ради, яка складає указ або послання та надсилає його відповідальним особам (намісникам, губернаторам, міністрам, послам та ін.). Цей метод і увага, яку суверен приділяє навіть найменшій проблемі, роблять Філіппа II гідним прізвиська Розсудливий. Однак ці процедури призводять до величезних труднощів в управлінні монархією. Фактично повільність процесу прийняття рішень ускладнюється через відстань і труднощі зі сполученням, характерні для тих часів: накази часто доставлялися до пункту призначення з величезною затримкою порівняно з перебігом подій.

Міжнародна політика в епоху Філіппа ІІ