Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

перетнула всю Францію, аби повернути мир у країну. Цей проєкт посередництва та забезпечення балансу між політичними силами передбачав також шлюб між її сином Франсуа, герцогом Алансонським, і королевою Англії Єлизаветою I (1533—1603). Боден їде до Англії, але Єлизавета вкотре відхиляє пропозицію про шлюб. Однак проблема вирішується сприятливо з дипломатичного погляду через англійську підтримку амбіцій Алансона у Фландрії. У 1581 р. Франсуа був офіційно проголошений бельгійським сувереном Держави Брабант. Він отримав французькі війська, завдяки втручанню своєї матері Катерини, але спроба захопити місто Антверпен у 1583 р. не мала успіху, і герцог мусив повернутися до Франції. Смерть герцога Алансонського в 1584 р. позбавила країну спадкоємця престолу, адже Генріх III не мав дітей, але також залишила католиків і поміркованих протестантів без імовірного лідера.

Генріх де Гіз

Щоб завадити Генріху Бурбону обійняти престол і отримати корону, Генріх де Гіз, глава католицької партії, уклав угоду з Філіппом II, королем Іспанії, який між 1559 р. (рік його шлюбу) і 1589 р. користувався численними привілеями у Франції, наприклад, мав змогу використовувати французькі дороги для поштових перевезень із Франш-Конте та Фландрії. Габсбург підтримує рішення, запропоноване Гізом, хоча вважає, що право першості повинен мати літній кардинал Лотарингії, якого замінить сам Гіз.

Війна трьох Генріхів

Генріх IV

Папа Сікст V (1520—1590) відлучає Генріха Бурбона від Церкви, заявляючи, що він позбавлений прав спадкоємства. Але втручання Папи у справи Франції спричиняє негативну реакцію Галліканської Церкви, ревнивого хранителя своєї незалежності. У цей момент між трьома Генріхами розпочинається війна: це восьма релігійна війна (1585—1589), в якій протистоять суверен і лідери двох ворогуючих фракцій. Генріх III убиває надто могутнього Генріха де Гіза (1588 р.) і готовий вступити в союз із гугенотами та Генріхом Бурбоном, своїм зятем, але 31 липня 1589 р. його смертельно поранив кинджалом домініканський чернець Жак Клеман. Однак перед смертю він призначає Генріха Бурбона, короля Наварри, спадкоємцем, який стає Генріхом IV (1589—1610).

Непохитні католики, на чолі з герцогом Майєннським, з роду де Гіз, за підтримки Філіппа II, виступають проти правонаступництва. Бурбон отримав підтримку з боку Паризького парламенту, юристів, які представляють основу держави і як правознавці й практики виступають творцями і гарантами законів, а також Галліканської Церкви, яка заперечує союз між Римською Церквою й Іспанією, іноземною державою.

Навернення в католицизм

Генріха Бурбона

Новий понтифік, Климент VIII Альдобрандіні (1536—1605), що належить до профранцузької тосканської родини, обраний у січні 1592 р., не хоче, щоб французька корона долучилася до розколу, оскільки спадкоємцем став протестант Бурбон, і сподівається на повернення Франції до католицизму, аби збалансувати надмірну силу Іспанії. Генріх Бурбон, ще не визнаний Католицькою лігою, яка представляє більшу частину країни, лояльну до Римської Церкви, зрікається протестантизму в 1593 р. та приймає католицьку віру. 27 лютого 1594 р. його урочисто короновано в стародавньому соборі Шартра. У Римі нового короля зустріли з прихильністю, і в грудні 1595 року він отримав відпущення гріхів, що узаконило його сходження на престол з релігійного погляду. Генріх IV, таким чином, відвоював провінції, що приєдналися до Ліги, зокрема й за підтримки селян, які після повстань і відкритих сутичок із феодалами рішуче підтримували монархічний лад.

Продаж

посад

Потім король вирішив релігійне питання за допомогою Нантського едикту (13 квітня 1598 р.), який, повторюючи більшість положень попередніх едиктів, гарантував гугенотам політичні права і свободу віросповідання на всій території Франції, за винятком Парижа.

На відміну від своїх попередників, Генріх IV силою нав’язав себе своїм ворогам і приборкав королівство за допомогою законів і угод, але для задоволення фінансових потреб стимулював продаж посад, що Боден вважав «продажем держави». А в 1604 р. la paulette, щорічний грошовий збір, дав змогу передавати посади у спадок. Отже, посади стають власністю сімей, утворюються династії бюрократів, пов’язані клановістю. Міжнародні конфлікти також вщухають: мир з Іспанією був укладений у Вервені в 1598 р., мир із герцогом Савойським настав у 1601 р. з підписанням Ліонського договору, згідно з яким Франція втратила маркграфство Салуццо в обмін на окремі трансальпійські території.

Див. також: Англія і Франція за межами Атлантики, с. 83;

Італійські війни, с. 115

Іспанія

Массімо Джанніні

У ХVІ ст. слово «Іспанія» визначає географічну реальність, але не політичну єдність. Піренейський півострів фактично розділений низкою королівств (Португалія, Кастилія і Арагонська корона), які протягом усього Середньовіччя конфліктують одне з одним. Лише завдяки одруженню суверенів Кастилії та Арагону в другій половині ХV ст. зародився династичний союз, який привів дві корони до об’єднання спочатку в імперію Карла V Габсбурга, а потім у католицьку монархію Філіппа II та його наступників.

Католицькі королі та кінець Реконкісти

Королівства Кастилія та Арагон утворили династичний союз у 1469 р., уклавши шлюб між Фернандо II, королем Арагону (1452—1516), та Ізабеллою, королевою Кастилії (1451—1504 рр.). Однак це не зумовлює політичного й адміністративного об’єднання: різні королівства підтримують власні закони та інститути.

Щоб зміцнити свій авторитет, Фернандо та Ізабелла прагнуть досягти згоди між своїми підданими, починаючи з встановлення загальної католицької віри. Вони завершують Реконкісту, тобто започаткований у Середньовіччі процес відвоювання іберійських теренів, окупованих арабами у VІІІ ст.

Католицизм

як фактор