Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Релігійні війни

Союз

із князями-протестантами

Окремі рішення Франциска І та його сина Генріха ІІ, прийняті під час воєн, були суперечливими. Королі християнської віри, без жодних упереджень, укладають союзи з лютеранами проти імператора Карла V, котрий бореться на захист єдності Церкви й абсолютної монархії, та з турками, які й далі загрожують повторними нападами на балканські території та узбережжя Іспанії. Союз Генріха II з князями-протестантами сприяв поширенню протестантизму у Франції (французьких протестантів називали гугенотами, від німецького терміна Eidgenossen, «спільники»), рушійні сили якого перебували у Страсбурзі, Базелі та Женеві, яку через Кальвіна (1509—1564) називали Північним Римом.

Незважаючи на те, що суверен пообіцяв побороти єресь, у 1559 р. у Парижі відбулось засідання синоду, на якому було ухвалено церковну конституцію та сповідання віри, продиктовані Кальвіном, для всіх громад Франції. У Парижі утворюються невеликі групи реформаторів, які знаходять захист у Маргарити Ангулемської, сестри Франциска I, а згодом королеви Наваррської. Спочатку король не займає чіткої позиції, тоді як Сорбонна та Паризький парламент захищають ортодоксальну віру. Під час ув’язнення Франциска I в Мадриді після поразки біля Павії (1525 р.) починаються антипротестантські переслідування, які спочатку стосуються тільки простих людей. Переслідування, що з 1528 р. підтримувались сувереном, досягли апогею в 1534 р., коли в столиці й у багатьох містах королівства були вивішені плакати проти Меси і Євхаристії. Більшість протестантів, зокрема Кальвін, змушені рятуватися втечею; інші переховуються, але союз із лютеранами активізує рух.

Протестанти

у Франції

Несвоєчасна смерть Генріха II, смертельно пораненого на турнірі в липні 1559 р., спричиняє династичну кризу у Франції через неповноліття його дітей і призводить до руйнування політичного ладу в результаті сутичок між дворянами за владу. Франциск II (1544—1560) був проголошений сувереном у віці п’ятнадцяти років і одружився на сімнадцятирічній королеві Шотландії Марії Стюарт (1542—1587).

Регентство

Катерини де Медічі

Але фактично владу здійснюють його дядьки, Франсуа де Гіз (1519—1563) і кардинал Лотаринзький. Вони обіцяли боротися з гугенотами, але їм чинили опір Бурбони, принци крові, констебль Анн де Монморансі та адмірал Коліньї, які були усунені від влади. У 1559 р. королева Катерина Медічі (1519—1589) уклала важливий союз з Іспанією, який передбачав одруження її дочки Єлизавети з Філіппом II Габсбургом (1527—1598). Єлизавета померла в 1568 р., і за бажаннями батька залишила свої права дочці Ізабеллі Кларі.

Громадянська

війна

У 1560 р. помирає Франциск II. Його наступником став брат Карл IX (1550—1574), котрий був ще молодший, тому регентство перейняла мати-королева Катерина Медічі. Вона була розумною й хитрою жінкою, але піддані не дуже її любили, адже вона була іноземкою. Катерина виступає посередником між протиборчими угрупованнями католиків і гугенотів, щоб зберегти владу та захистити монархію. За порадою канцлера Мішеля де Лопіталя, послідовника вчення Еразма та помірного католика, вона намагається домовитись з представниками католиків та гугенотів у Пуассі (9 вересня — 14 жовтня 1561 р.). Практика переговорів, яку Карл безплідно випробував у Німеччині, не дає результатів, оскільки обидві сторони спиралися на сформовану доктрину та інститути. Тому канцлер радить виявити толерантність; згідно із Сен-Жерменським едиктом (17 січня 1562 р.) гугенотам надавалася обмежена свобода віросповідання, яка мала здійснюватися за межами міських стін. Але напруженість залишається сильною. 1 березня 1562 р. група гугенотів була здивована візитом герцога Гіза на релігійне святкування у Вассі (регіон Шампань). Зрештою гугенотів розігнав конвой герцога, що використовував аркебузи. Так розпочалася громадянська війна: з 1562 по 1594 р., з короткими періодами перепочинку, Франція була закривавлена вісьмома релігійними війнами. Цей конфлікт став міжнародним через втручання іспанських військ, посланих на підтримку католиків Філіппом II, котрий хотів керувати Францією, а також британських, швейцарських та німецьких солдатів, споряджених на допомогу гугенотам, які прагнули утвердження Реформації.

Варфоломіївська

ніч

Жорстокість та варварство, що виявились у релігійних війнах, засуджено в роботах Мішеля де Монтеня (1533—1592) на початку 1580-х років. Сам Карл IX заплямував себе жорстокою різаниною гугенотів під час Варфоломіївської ночі (23—24 серпня 1572 р.), а після розправи визнав свою відповідальність за скоєне перед парламентом. Потім свободу віросповідання було скасовано по всій країні й зруйновано всі фортеці гугенотів, за винятком Ла-Рошелі.

Генріх ІІІ, останній Валуа

Важке

примирення

У 1573 р. польські посли запропонували корону брату французького короля Генріху Валуа (1551—1589), який її прийняв. З цього моменту Генріх взяв на себе зобов’язання «підтримувати мир між різними релігіями». Було врятовано місто Ла-Рошель, звільнене від облоги Булонським едиктом (липень 1573 р.), що гарантував свободу віросповідання також містам Нім та Монтобан. Після смерті Карла IX навесні 1574 р. його наступником став Генріх, герцог Анжуйський і король Польщі. У Парижі його коронували як Генріха III. Суверен стикнувся з партією політиків, яка прагнула об’єднати кальвіністів і католиків, які вважали, що вони повинні взяти на себе зобов’язання досягти миру, поставивши політичну вірність країні вище за відданість релігійним переконанням. Цю партію очолював амбітний Франсуа де Валуа, герцог Алансон, молодший брат короля, який встановив відносини з гугенотами. Чвари панують скрізь, навіть у суді. Генріх де Бурбон, король Наварри, після вимушеного переходу в католицизм під час Варфоломіївської ночі, повертається до кальвінізму та приєднується до гугенотів. Генріх I, герцог Гіз, командувач королівської армії, повідомляє про непевні перемоги. Король заздрить Гізу та зближається з гугенотами, зміцнюючи союз едиктом у Больє (1576 р.), що надає їм свободу віросповідання на території всієї Франції, за винятком Парижа.

Дії Катерини

Медічі

Зближення короля з гугенотами спричиняє опір католиків, які створюють Священну лігу на чолі з Генріхом де Гізом. Щоб уникнути небезпеки, король змушений перейти на бік католиків і скасувати едикт, підписаний у Больє. Результатом стала шоста релігійна війна (1576—1577), яка закінчилася миром у Бержераку, а потім сьома (1579—1580), що завершилася миром у Ле-Фле. Королева-мати Катерина Медічі в 1578—1579 роках, якій на той момент було шістдесят років,