Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Армія інфеністів і посланців!

― Кучеряшко, ― прозвучав впевнений і анітрохи не стривожений голос Мін Чженя. ― Настав наш зоряний час.

***

Обстановка у місті Величі виявилась набагато спокійнішою. Ранок пройшов, як зазвичай ― усі поснідали, а тоді всією великою і не дуже дружньою компанією змогли дізнатись, що таке справжня нудьга. Певна річ, усі тут присутні думали-гадали, як там ситуація у місті Вод, чи прийшла армія Білолицього, чи вдалося дати відсіч…

Рейчел тисячу разів запитувала, чому не можна піти й самим перевірити, що у них там і допомогти, якщо потрібно. Та Хуа Ян, Лі Тун і Лі Дун щоразу заперечували, вказуючи на те, що не можна без важливої на те причини не підкорятися наказу Багряного провісника у морі каяття. А він же наказав сидіти тут!

Думаючи про те, наскільки все безглуздо виходить, Рейчел продовжувала сидіти за трапезним столом і мріяти про те, що якби вона була хоча б інфеністом, то точно ринулась б зараз у місто Вод.

Дівчина страшенно дратувалась на Хуа Яна, котрий вирішив ось так-от забити на те, що його дорогий названий брат Мін Чжень може бути в небезпеці.

Дух Вогню, можливо, і мав що відповісти, та його випередив Лі Дун:

― Багряний провісник? Ха-ха, знайшла про кого хвилюватись. Якби я був трішки більш співчутливим, я б пошкодував усіх тих посланців та інфеністів, яких рознесе його батіг.

― Ага, ― додав Лі Тун. ― І слуг, які потім відмиватимуть усе довкола від літрів крові.

Зітхнувши, Рейчел перевела погляд на Хуа Яна і чомусь їй у ту мить здалося, що виглядає він злегка стривоженим.

«Чи справді слід довіритися думці Лі Дуна і Лі Туна… чи дійсно все буде гаразд? Ох, не так хвилююсь про цього демона, як про Бек! Вона ж там зовсім одна!» ― від думки про це у Рейчел стиснулось серце. По суті, з усіх них тільки Бек була для неї найближчою до «людського роду», будучи живою, на відміну від усіх цих духів і демонів.

Так, вона страшно любила Хуа Яна, як свого найкращого друга, адже знала усю його історію і всі думки, коли він перебував в її тілі. Та, все ж, Бек була тією ниточкою, що дозволяла Рейчел думати, що вона все ще не з’їхала з глузду і все довкола ― не сон.

А так, то, все ж, бути людиною, коли всі довкола тебе ― надприродні істоти, іноді далеко не найкраще задоволення.

― Все життя мріяв бавити дитину, поки іде війна, ― через якийсь час пожалівся Лі Тун.

Він сидів на підлозі навпроти Цзиньань, котра намагалася з допомогою магії розділяти, телепортувати і змінювати іграшкові кубики.

― Я не дитина! ― тут же зарепетувала дівчинка.

― Неправильно, ― зітхнув Лі Тун, направляючи руки Цзиньань так, аби вони намалювала у повітрі коректне закляття. ― Я знаю, що ти не бачиш, але ж я вже тобі показував, як треба, твоїми ж руками!

― Ось так! ― закричала тоді Цзиньань, насилаючи закляття просто в Лі Туна.

― Ай! ― скрикнув той, хапаючись за одяг на плечі.

На ньому виднілась кругла пропалена діра.

― Цзиньань! Це не те закляття, я ж тобі сказав! ― зарепетував він.

― Ти чого на дитину гониш? ― тут же втрутився Лі Дун. ― Як ти показав, так вона і зробила!

― Що-о?! ― шокувався Лі Тун. ― Але ж я… я… ― насупився він. ― Не може бути, що я…

― Ось і може! ― випалив Лі Дун. ― Просто ти до біса неуважний чмир, котрий далі свого носа не бачить! Ходімо, Цзиньань, краще я тебе повчу… ― і, взявши дівчинку за руку, допоміг їх підвестися із підлоги.

― Слухай! Очманів взагалі?! Кого ти чмирем назвав?! ― тут же скочив на ноги Лі Тун, все ще дратуючись на те, що його «завжди ідеальний» одяг тепер пошкоджено.

― Бай-бай, принцеска! ― озирнувшись до нього через плече, хитро всміхнувся Лі Дун, жестикулюючи долонею.

― Ну, все! ― заволав Лі Тун, моментально малюючи в повітрі закляття синьою магією.

В одну мить воно влучило у ціль ― ноги Лі Дуна, котрий машинально відпустив руку Цзиньань. Неочікувано ноги демона почало викручувати в різні сторони так, наче в них раптово зовсім пропали кістки, і тепер він може вивертати їх у неприродні положення. Певна річ, демон, втративши контроль над своїм тілом, одразу ж звалився обличчям в підлогу. Лі Тун зареготав, хапаючись за живіт…

Второпавши, що ці двоє не скоро взагалі помітять її, Цзиньань по пам’яті пострибала в напрямку стола, вигукуючи:

― Братик Хуа Ян! Братик Хуа Ян! Я хочу спробувати одне закляття! Ти скажеш, чи вийшло???

Ледь не вдарившись лобом об стіл, дівчинка чудом вчасно загальмувала і тут же розкинула свої кубики на поверхню стола.

На фоні Лі Дун намагався помститись Лі Тунові:

― Зараз ти у мене будеш болото їсти!

Сяйнув фіолетовий спалах і тут же пролунали звуки блювання. Із рота Лі Туна шматками почало вивалюватись справжнісіньке темно-коричневе болото!

― Та я тебе… бл-бл.. бр… бле-е… фу! М… м… м!

Раптово відчувши, що гидота знову приступає до горла, Лі Тун вхопився за нього руками і впав на коліна.