Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Тепер я б не хотів вдаватися в релігійні висновки з усього цього, доводити, має вона рацію чи ні, але має бути очевидним те, що хоч які висновки ми з того зробимо, але перед нами ситуація, з якою необхідно щось вирішувати. Тож у мене є низка пропозицій».

Заява Ніка спричинила певне обговорення.

Нік висунув таку пропозицію: чи можемо ми як Комітет домовитися не обговорювати теологічних, релігійних чи надприродних висновків з питання про Супротивника під час зборів? Сімома голосами з семи Комітет підтримав заборону обговорювати ці питання, принаймні під час засідання.

Наступна пропозиція Ніка була така: чи можемо ми погодитися, що головним засекреченим, таємним питанням роботи Комітету буде питання, що робити з силою, яку називають темним чоловіком, Супротивником чи Рендаллом Флеґґом? Ґлен Бейтман вніс поправку, що інколи таємне питання може бути й інше, як-от справжня причина запровадження Поховального комітету, яку слід тримати між нами. Пропозицію підтримали 7 проти 0.

Потім Нік вніс свою власну пропозицію — інформувати матінку Ебіґейл про всі громадські й приватні справи, якими займається Комітет.

Пропозицію було підтримано 7 проти 0.

Розглянувши нагальні справи, пов’язані з матінкою Ебіґейл, Комітет на прохання Ніка перейшов до питання про темного чоловіка. Було висунуто пропозицію послати трьох добровольців на розвідку, з тим щоб вони приєдналися до людей темного чоловіка й дізналися, що там відбувається в дійсності.

Одразу зголосилася Сью Стерн. Після деякої дискусії із цього питання Ґлен Бейтман отримав слово і поставив на голосування: прийняти резолюцяю, що ніхто ні з Тимчасового, ні з Постійного комітету не має права зголошуватися на розвідку. Сью Стерн спитала чому.

ҐЛЕН: Ми всі поважаємо ваше щире бажання допомогти, Сьюзен, але, власне, ми просто не знаємо, чи наші посланці зможуть повернутись, і коли зможуть, і в якому вигляді. Нині в нас є не така вже дрібна робота поставити все в Боулдері на відповідні рейки, даруйте за кліше. Якщо ви підете, нам доведеться шукати на ваше місце когось нового, якому треба коротко викласти те, про що ми зараз говоримо. Просто я не вважаю, що ми можемо дозволити собі гаяти час.

СЬЮ: Мабуть, ви маєте рацію… чи принаймні у ваших словах є сенс… проте в мене все-таки інколи виникає питання, чи це одне й те саме. Чи навіть зазвичай це те саме. Власне, зараз ви кажете, що не можна нікого з Комітету посилати, бо ми всі пиздець які незамінні. То ми просто… просто… не знаю…

СТЮ: Відсиджуємося в кущах?

СЬЮ: Так. Дякую. От власне це я й маю на увазі. Ми собі відсиджуємося в кущах і посилаємо замість себе когось іншого — а його там, може, розіпнуть на телефонному стовпі чи ще гірше щось зроблять.

РАЛЬФ: А що, в дідька, гірше можна придумати?.

СЬЮ: Не знаю, але вже коли хто це знає, то це Флеґґ. Мені про це огидно й думати.

ҐЛЕН: Може, думати й огидно, але ви нашу позицію висловили аж надто скорочено. Ми тут політики. Перші політики нової ери. Нам просто треба сподіватися, що наша мета — більш гідна, ніж деякі цілі, через які політики відправляли людей на смертельний ризик.

СЬЮ: Я ніколи не думала, що буду політиком.

ЛАРРІ: Вітаємо в нашому гурті!

Пропозицію Ґлена, що ніхто з Тимчасового комітету не повинен іти в розвідку, підтримали — похмуро — 7 проти 0. Френ Ґолдсміт тоді спитала Ніка, за якими ознаками слід обирати ймовірних агентів під прикриттям і що вони повинні будуть з’ясувати.

НІК: Ми не дізнаємося, що слід з’ясувати, доки вони не повернуться. Якщо повернуться. Річ у тому, що ми абсолютно нічого не знаємо, що він там задумав. Ми тут більшою чи меншою мірою рибалки, які ловлять на людину-живця.

Стю сказав, що кандидатів у розвідники має обирати Комітет, і всі погодилися. До голосування більшу частину обговорення від цього моменту слід дослівно розшифрувати з аудіокасет. Видавалося важливим мати постійний запис наших рішень щодо розвідників (чи шпигунів), бо питання виявилося делікатним і непростим.

ЛАРРІ: У мене є ім’я людини, яку можна було б обрати на цю роль. Мабуть, для тих, хто його не знає, ця думка здаватиметься нісенітницею, але вона може виявитися й дуже вдалою. Я б відправив Суддю Фарріса.

СЬЮ: Що? Того старого?! Ларрі, чи ти з глузду з’їхав?

ЛАРРІ: Розумнішого старого я в житті не бачив. Та й лише сімдесят йому, для протоколу. Рональд Рейґан і в старшому віці президентом був.

ФРЕН: Я б не назвала це переконливою рекомендацією.

ЛАРРІ: Але він міцний і бадьорий. І, напевне, темний чоловік може й не здогадатися, що ми такого старого крокодила, як Фарріс, відправили до нього шпигуном… а його підозри, знаєте, треба враховувати. Він ну точно ж чекає від нас якогось такого кроку, і я зовсім не здивуюся, якщо в нього там стоять прикордонники, які всіх прибульців перевіряють, чи вони не є ймовірними шпигунами. І — це прозвучить цинічно, я розумію, особливо для Френ — але якщо ми його втратимо, то ми не втратимо людину, в якої попереду добрих п’ятдесят років життя.

ФРЕН: Маєш рацію: це звучить цинічно.

ЛАРРІ: І все, що я б хотів додати, це те, що я знаю: Суддя погодиться. Він дійсно хоче допомогти. І я дійсно вважаю, що він міг би впоратись із завданням.

ҐЛЕН: Влучно. Як вважають інші члени Комітету?

РАЛЬФ: Я б не сказав ні так, ні ні, бо не знаю цього добродія. Але я не вважаю, що людину треба кидати на амбразуру лише тому, що вона стара. Урешті, погляньте, хто тут головний — дама, якій уже перевалило за сто років.

ҐЛЕН: І це влучно.

СТЮ: Ну ти, лисий, просто як суддя в тенісі!

СЬЮ: Послухай, Ларрі. А якщо він обдурить темного чоловіка, а потім помре від серцевого нападу, коли рватиме кігті звідти?

СТЮ: Та це з кожним може статися. Так само як і інший нещасний