Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Ясмін втомлено притулила руку до попереку. Животик тягнув, ноги нили після довгого дня у винограднику. Вона зітхнула й пішла до будинку. Маленьке подвір’я, знайомі кроки по кам’яній доріжці, скрип старих дверей…

— Зараз трохи відпочину… — прошепотіла вона сама собі, закриваючи за собою двері.

Та вона не знала, що за її спиною нарешті зрушився з місця той, хто спостерігав за нею з далечини. Керем вийшов з машини, наче ступаючи в полум’я. Його руки тремтіли, серце билося у скронях, а думки плутались від страху і тривоги.

Я мушу побачити її. Почути. Сказати… Хоч щось.

Крок за кроком він підійшов до дверей. Йому здалося, що земля під ногами стала м’якою, неначе зраджувала його впевненість. Нарешті, він постукав.

Усередині Ясмін завмерла. Серце підстрибнуло, наче передчуття попередило її.

Вона відчинила двері — і завмерла.

Перед нею стояв Керем.

Їхні очі зустрілися. І світ на мить зупинився.

У його очах — жаль, тривога, біль, кохання.
У її — розпач, образа, туга і недовіра.

— Ясмін… — сказав він тихо. — Будь ласка… дозволь мені хоч щось сказати…

Вона мовчала. Її губи злегка тремтіли, але вона не могла вирвати ані слова. Лише дивилася. Наче боялася, що якщо змигне — він зникне, і все це буде сном.

— Я… я не знав, — прошепотів Керем. — Не знав про брехню. Про дитину. Про твої сльози. Але тепер я знаю все… І якщо є хоч крихта шансу — дозволь мені спробувати виправити все.

Сльоза скотилася по щоці Ясмін.

— Чому зараз, Кереме?.. Чому, коли я вже зламалась? Коли сама ношу цей тягар?..

Він зробив крок уперед. Простягнув руку до її обличчя, але не торкнувся.

— Бо я тебе кохаю… І більше не можу жити без тебе.