Читати книгу - "Кохання з ароматом кави , Верона Дарк"

Керем сидів у машині, припаркованій на узбіччі вузької дороги. Попереду, за кілька десятків метрів, виднівся старенький будинок з виноградником. Вітер хитав лозу, сонце м’яко огортало двір.

І саме там, посеред зелені, він побачив її. Ясмін.

Вона була одягнена у просту сукню, що ніжно облягала округлий животик. Її рухи були обережними, повільними, але в них читалася внутрішня сила. Ясмін поправляла виноградні гілки, зупинялася, щоб перепочити, прикладаючи руку до живота, а потім усміхалася — тихо, самій собі, або, може, своїй дитині.

Керем затамував подих. Його серце стиснулося від болю, провини і ніжності водночас.

Боже, яка вона гарна…
Я втратив стільки моментів…
Це моя дитина… моя дружина…

Він провів у машині годину, можливо, більше. Спостерігав. Переживав. Згадував.

Його пам'ять приносила моменти, які колись здавалися дрібницями — як вона пекла йому тістечка, як сміялася над його жартами, як вночі лежала поруч, боячись щось сказати, але бажаючи бути коханою.

І все, що він зробив — це змусив її страждати. Холод, зрада, недовіра. Він навіть не зумів вчасно відчути, як сильно вона змінила його життя.

Як тепер повернути її? Як сказати, що я кохаю? Що втрата її зламала мене?

Керем поклав голову на кермо. Сльози наверталися на очі. Він не міг зібратись, не міг навіть вийти з машини. Страх скував його: страх бути запізно, бути непрощеним.

Але серце підказувало: вона — твоє все.