Читати книгу - "Мій ніжний звір, Rada Lia"

— Спочатку це не здавалося чимось поганим, бо ж ти мені також подобався і якби це було взаємно, я була б не проти. — Вона з острахом поглянула на похмуру Орисю й поспішно додала: — Між нами нічого не було. Твій чоловік ніколи не звертав на мене увагу, як на жінку. — Дівчина перевела погляд на Ярослава й продовжила: — Та кілька тижнів тому Павло мені зателефонував й сказав, що я мушу підлити тобі у напій одну рідину. Коли я запитала, що то за рідина, він став агресивним. Почав кричати, що це не моя справа і що він взагалі може здати мене в поліцію. І я погодилася, але останньої миті, здоровий глузд усе-таки взяв верх.

— І ти розлила на мене пиво, — здогадався чоловік. — Ти ж туди підлила рідину?

Соня кивнула.

— Якби ти це випив, ти б помер, а я не мала викликати “швидку” ще п'ять годин. Так наказав Павло.

Ярослав похитав головою:

— Його ницості немає меж.

— І цієї дівулі також! — несподівано вигукнула Орися й відвернулася. — Чого ти сюди приперлася? 

— Я прийшла попередити, допомогти, — заявила Соня з викликом. — Після того, як спроба отруїти тебе не вдалася і його вигнали з компанії, Павло не заспокоївся. Тепер він збирається вбити вас обох. Вже просто з помсти. Я точно не знаю як, але не хочу в цьому брати участь. Тому їду з міста. Павло дуже погана людина. Не уявляю, як ти з таким покидьком зустрічалася, — вона глянула на Орисю. — Найміть охорону чи що там у такому випадку роблять. Ви люди заможні,маєте краще знати що робити. А може навіть поїдьте кудись. В інше місто чи країну. Бо він буде переслідувати вас до останнього.

Після цих слів дівчина швидко попрямувала на вихід. Павло провів Соню й відкрив їй двері:

— Дякую, — сказав чоловік.

— Якби ти був не таким добрим до мене, я б не передумала, — сказала Соня пошепки й голосно додала, звертаючись вже до всіх присутніх у кімнаті: — Будьте обережні!

Тітка Маша застелила стіл у вітальні білою скатертиною. 

— Зараз накрию на стіл й можна буде починати святкувати.

— Я вам допоможу! — вигукнула Орися. 

Вона підскочила з дивану у своїй блискучій приталеній сукні, яку спеціально придбала до свята.

— І я! — вигукнула Соломія Дмитрівна. 

За час перебування у лікарні, жінка дуже змінилася зовні. Вона ніби помолодшала років на п'ятнадцять. Ярослав з Орисею лише переглядалися між собою, здогадуючись, із чим пов'язані такі зміни.

Однак бабусі носити тарілки не дали й швидко всадили назад на диван, поруч із Артемом Богдановичем.

— Краще дивіться телевізор, — буркнув Ярослав і подав батькові пульт.

Біля стіни стояла висока ялинка, яка своєю верхівкою, прикрашеною зіркою, упиралася в стелю. Орися з Ярославом самі її наряджали. Це було прохання чоловіка, щоб ніяких штучних і вже кимось прикрашених, стандартних подарункових ялинок в домі не було.

— Надивився такого в дитинстві, — сказав чоловік.

Уся сім'я разом із тіткою Машою, діти якої давно виїхали за кордон, всілися за стіл. Перший келих підняв Артем Богданович. Щоправда, він був наповнений апельсиновим соком, оскільки в лікарні пити алкоголь не дозволили.

— Я хочу випити за моїх прекрасних дітей, сина і дочку — Ярослава та Орисю. Хай у вас в житті все складеться. А я вам буду з усім допомагати, наскільки зможу. Дякую, що ви в мене є. 

Очі Ярослава наповнилися слізьми: “Щось я останнім часом наче дівчинка якась, дуже сентиментальний став. Точно старість підкрадається”.

Другий тост сказала бабуся. Вона підняла таку саму склянку з апельсиновим соком. Вони перезирнулися й розсміялися. 

— Таке життя, — промовив батько Ярослава і кивнув.

— Я хочу також випити за моїх онуків, за Орисю і Ярослава. Любіть і бережіть одне одного, щоб не дай Боже вам не довелося, як мені, усе життя самотніми жити. Дякувати Богу, що ви знайшли одне одного.

Тут жінка заплакала. Вона вийняла хусточку з кишені та почала втирати сльози. Орися і Ярослав вскочили зі своїх місць. Вони обняли стареньку й розцілували.

А під ялинкою на кожного чекала окрема коробка з подарунками, яку Орися заздалегідь дбайливо запакувала й навіть пов'язала бантики. Так і закінчився цей вечір. Перший вечір, коли ці люди не почувалися самотніми. Коли кожен знайшов свою сім'ю. 

Ялинка відблискувала у світлі величезної скляної люстри. Гірлянди й “дощик” грали всіма кольорами веселки. Орися, Ярослав, бабуся, Артем Богданович і тітка Маша насолоджувалися смачною вечерею, виголошували тости й вперше відчули, що вони вдома і тепер все буде добре.