Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Вечір опустився на місто, як тінь минулого, і з цією тінню прийшов він — Карім. Алія вийшла з ресторану, втомлена, як завжди. Та побачивши знайому машину, її серце схопилося, мов пташка в клітці. Карім вийшов з неї, їхні очі зустрілися. І в цій миті — не було слів, не було часу, лише біль, що кричав мовчанням.

— Нам треба поговорити, — сказав він тихо, але впевнено.

— Між нами все сказано, — відповіла вона з тремтінням у голосі, хоч намагалася звучати твердо.

Та Карім не відступив. Його рішучість злякала її, змусила піддатися. Він відкрив двері машини, і вона сіла — ніби в пастку, де не тікай, а душа вже спіймана.

Вони мовчали. Дорога тягнулась мов вічність. І коли приїхали на набережну, де шум хвиль стирав межу між минулим і теперішнім,вони вийшли з машини і  Карім заговорив:

— Як ти? Твоє життя?.. — його голос тремтів, він намагався не показувати біль, але він стікав з кожного слова.

Алія опустила очі.

— Я заміжня. Щаслива. У мене є донька. Від чоловіка, з яким я живу зараз, — збрехала вона, ковтаючи біль разом із брехнею.

Карім застиг. Його очі почорніли від розпачу.

— Це неправда… — прошепотів він. — Я відчуваю… ти не щаслива. Ти досі...

— Замовкни! — зірвалася вона. — Не смій! Я ненавиджу тебе, Карім! За все, що ти зробив. За те, як вигнав мене. За те, що не був поряд, коли я найбільше потребувала! Ти забрав у мене все! І зараз… ти просто не маєш права на мене!

— Ти моя… — сказав він майже беззвучно, — ти була і залишаєшся моїм серцем…

Але Алія вже не чула. Її душа знову рвалася на шматки. Вона повернулася й побігла — як тоді, з ресторану. Втекла від нього, від слів, від почуттів, які не мала сили пережити ще раз.

Карім стояв, дивився їй услід. Його кулаки стискались, щелепи тряслись від гніву — на себе. Він зруйнував усе сам. Тепер — тільки порожнеча. Він сів у машину і поїхав — не додому, не до роботи. Просто туди, де не болітиме. Але таких місць для нього вже не існувало.