Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Ірка Хортиця приймає виклик 📚 - Українською

Читати книгу - "Ірка Хортиця приймає виклик"

437
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ірка Хортиця приймає виклик" автора Ілона Волинська. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 83
Перейти на сторінку:
class="p1">— Вовче, не бреши як пес…

Ірка ображено закліпала й розлючено вп’ялася в сокола.

Майор із вибачливою посмішкою озирнувся до неї:

— Молодий іще, дзьобом казна-що клацає…— він люто трусонув сокола за барки й прогарчав йому в обличчя, шкірячи ікла: — І що ж це я брешу?

— Та все! Ми на ваше добро дзьоб гостримо, дуже нам треба! — сокіл презирливо посміхнувся. — А самі? Адже зуб давали, що призначеного дня чекати будете! Де вона? Кажи, старий вовче! Думав, ніхто не дізнається, що твій Рудий її тут ховає?

Ментівський Вовкулака аж сторопів:

— Ти що верзеш, гад пернатий? Літав уночі, за високовольтну лінію перечепився, то тепер у тебе коротке замикання в мізках? Звідки вона могла тут узятися?

— Не прикидайся, ми все-е знаємо! Обдурити нас вирішили? Призначеного дня чекати страшно, за шкури свої трясетесь? Рудого свого облізлого прикриваєте? А не вийде! Краще сам її віддай, вовчара поганий, усе одно ми вам усім пащеки порвемо!

Майор скипів від обурення:

— Це ми за шкури трясемося, це наш Рудий облізлий? Та це ваш Кречет, курка обсмалена, полетів увесь у мазуті! — Він кивнув на вікно і раптом замовк, наморщивши лоба. Вираз його обличчя раптово змінився. Майор міцніше вхопив сокола за барки. — Усім пащеки порвете? Ти сказав — усім? Де твоя зграя, ти, дурна гуско?! — закричав він, щосили трясучи бранця. — Кажи, пучок пір’я, доки я тобою подушку не набив!

Міцно стиснувши губи, сокіл мовчав. Голова в нього безсило теліпалася, наче в дохлого птаха. Ментівський Вовкулака відштовхнув хлопця геть. Схопивши мобілку, він почав роздратовано натискати на кнопки.

— Не відповідає! І цей теж не відповідає! — розпачливо белькотів майор. — І цей! Мої хлопці! — завив він. Раптом його обличчя прояснилося. — Алло! Алло! — закричав Вовкулака в слухавку. — Де ви? Де?

Виття й свист вихлюпнулися до кімнати крізь мікрофон мобілки. Було чутно, як чийсь захеканий голос швидко забелькотів:

— Командире, на нас напали! Соколи! Багато! Прямо на Рудого кинулись! Ми встигли забарикадуватись, але він залишився назовні! Ще відбивається, але довго не протримається! Рятуйте! Командире! Рятуйте!

— Де ви?!! — перекриваючи крики, гаркнув майор.

— Спа-комплекс, над Дніпром! — крикнули йому у відповідь. Із динаміка раптом долинув шалений клекіт, шум крил, у відповідь гримнуло вовче гарчання. — Знову підлетіли! Стає гаряче! — У слухавці щось заревіло… і змовкло, наче відрізало.

Майор кинув мобілку.

— Спа-комплекс! Знайшли час розслаблятися, щенята! От і вшелепалися усіма чотирма лапами! — Він штурхонув сокола-перевертня до ванної й накинув гачок на двері. — Посидь поки що там, а потім я з тобою розберуся! А ви негайно додому! — гаркнув він на дітлахів. — Не дитяча це справа — у розборки носа пхати!

— Та якби ми у ваші розборки носа не пхали… — повчально мовила Тетянка, але вовкулака її вже не слухав. Він кинув на підлогу ножа, зробив переверт через нього й швидко побіг униз сходами.

Ірка визирнула у вікно. Далеко внизу грюкнули двері під’їзду, і з-під арки двору вилетіла швидка тінь.

— Не встигне, — похитало головою дівча. — Вулицями до Дніпра далеко виходить. От якби прямо… — Примружившись, вона подумки провела пряму над дахами, туди, де на набережній світилися вогнями багатоповерхівки. А потім запитально зиркнула на Тетянку.

— Та чим він узагалі вовкулакам допоможе самотужки? — мовив Богдан і теж глянув на Тетянку.

— Вам своїх проблем мало, хочете ще й вовчих? — поцікавилась Тетянка. — Майор сам попрохав не пхати носа в їхні розборки!

— Дорослі,— знизав плечима Богдан. — Зовсім ласти відкидати будуть, а в дитини допомоги не попросять: ми ж маленькі, вони нас мають захищати.

— У вовків ластів не буває,— буркнула Тетянка. — Ні, а й справді, на фіга нам ці вовкулаки здалися?

— Вони ж там без допомоги загинути можуть! — обурилась Ірка. — Ми не кинемо їх у біді! Адже вони нас рятували!

— І виставили нам за це рахунок, — не здавалася Тетянка.

— Ну ти їм теж рахунок потім виставиш! — примирливо запропонував Богдан.

— Ой, краще не треба, краще ми їх просто так врятуємо! — вигукнула Ірка. — А їм потім нехай соромно буде за свою жадібність!

— Їхнього сорому я в банк не покладу, — уже здаючись, буркнула Тетянка.

Миттю відчувши її вагання, Ірка вибігла з кімнати, зазирнула в усі кутки кухні, в комірчину й, не знайшовши того, що шукала, зняла гачок із дверей ванної.

— Ой!

Над головою у відьмочки щось просвистіло. Важко змахуючи крильми, куцохвостий сокіл вилетів у розбите вікно. З пташиного крила звисали наручники, увесь час тягнучи його в один бік.

— Навіщо ти пташку випустила?! — закричав Богдан.

— Я випадково! Я про нього забула! — ледь не плачучи, сказала Ірка.

— Тепер точно доведеться вовкулак рятувати, а то якщо вони без нас урятуються, майор нам горлянки поперегризає,— зітхнула Тетянка.

— Якби в нього швабри в комірчині були, то нічого б не сталося, — буркнула Ірка. — Таню, тобі з губкою чи ось цю, зі шворками? — спитала вона, витягуючи з кутка ванної кілька пластикових швабр.

Дівчатка скочили на швабри…

— Агов, а я? А мені що робити? — заметушився Богдан.

— Лягай спати! — наказала Тетянка. — Якщо швидко заснеш — то може, ще встигнеш нас наздогнати!

— Я тобі що, маленький, так рано засинати? — обурився Богдан.

— Спробуй «Вечірню казочку» подивитись, а раптом допоможе, — єхидно пирхнуло дівча й вилетіло за вікно.

— Ти чого Богдана не приспала, адже ти вмієш? — мчала поруч Ірка.

— Та ну його! Самі впораємось! — Тетянка піднялась іще вище. — Он майор у провулку!

Вона спрямувала руків’я швабри донизу й спікірувала прямісінько на голову вовкові. Їй було добре чути його загнане, хрипке дихання.

— Будете нам винні, майоре! — крикнула відьма, зависаючи в перевертня над вухами й, піднявши швабру догори, понеслась над дахами будинків услід за подругою.

Розділ 8

Купання Рудого вовкулаки

Громада елітного багатоповерхового будинку над гладдю Дніпра летіла відьмам назустріч. Неонові літери на фасаді з матового скла сповіщали всім, що тут перебуває спа-комплекс. Дівчатка зависли навпроти.

— Нам сюди? — засумнівавшись, спитала Тетянка. — Щось тут дуже тихо.

— Ці соколи, вони взагалі хлопці скромні, зайвого галасу не люблять. А нам із тобою спочатку туди, — сказала Ірка, чомусь показуючи пальцем прямо на середину ріки.

Тетянка глянула й одразу ж зрозуміла, чому. Якраз навпроти будинку спа-комплексу, на тлі місячного диска чітко виднілися темні силуети чотирьох птахів. Синхронно змахуючи крильми, вони летіли над водою, над сріблястою місячною доріжкою. А в їхніх пазурах, безсило звісивши лапи, теліпався величезний вовк.

— Як красиво! — із захватом вигукнула Тетянка.

— Що там красивого, вони ж його зараз утоплять!!! — скрикнула Ірка, побачивши, як соколи здіймаються все вище

1 ... 54 55 56 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ірка Хортиця приймає виклик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ірка Хортиця приймає виклик"