Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лис та інші детективні історії. 📚 - Українською

Читати книгу - "Лис та інші детективні історії."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лис та інші детективні історії." автора Мирослав Іванович Дочинець. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 85
Перейти на сторінку:
смеречиною хлипнуло — дріт мене по голосниці тріснув і клецнув я голідрига. Било мною по камінному воринню, як чорт ногавицями, і в папороть кинуло. Увечері до тямки прийшов. Посуканий, як бляшане горня. Совався черваком по соломі — ані кісточки живої. І проситися в Неї зачав, шептати, казати замір свій. Діло книжне. Напоумило мене написати історію про наше село. Що від нянька чув, від уйковів, інших старших людей. Та й сам щось видів на віку, щось міркую. Інтерес не малий, а роботи ще більше. Пласт років і хмара людської старанки. Не фігля. Розказати все — тижня мало. А тут — письмо. І хто се зробить, як не я. Хто?! Відпросився…

— То як писанина? — запитав канадець.

— А все готове. Давно. Лише в книжку не складене. Бо грошей нема на друк. Чекаю. І Вона чекає… Цоркне, буває, під ніч у сінях. Заснується білим протягом крізь одвірок. Стане позад мене. Аж плечі студінню судомить. Постоїть німо, торгне папірець на столі, другий, третій — усе на місці, все уготоване в друк. На людські очі. Усе, як книжка пише… Постоїть, постоїть, хавкне, як стара лисиця, і повіється геть у темний грабівник. А я лишаюся. Живу…

Стіл вибухнув реготом. Дзенькнули келишки. Оповідач з порожевілим лицем обернувся назад — як там мимовільний слухач? І очі їх зустрілися. Вицвілі олов'яні очі старого і блискучі стиглі агрусини його очей. І роти їх пом'якли в зніяковілих, таких схожих усмішках. Якби чоловіки за столом добре приглянулися до незнайомця, вони впізнали б у ньому молодого Мішу. Але вони сповна віддалися відрадному застіллю.

А він так і не торкнувся чаю. Підвівся і пішов до машини, гостро відчуваючи на собі допитливий погляд. І брова над його розсіченим оком дрібно сіпалася.

Озвався і засвітив незнайомий номер телефон.

— Доброго дня. Вас турбують від антиквара зі «Святого Марка».

Цей казенно поставлений голос він упізнав одразу.

— Так, я просив дещо знайти для мене.

— Вас цікавлять люльки?

— Мене цікавить конкретна колекція — полковника Синички.

— Така колекція є. Але мушу зауважити, що вона доступна далеко не кожному охочому.

— Я далеко не кожний охочий. Де колекція?

— Шановний, вам не здається, що ви ставите некоректні запитання?

— Добре, запитаю коректно: скільки вона коштує?

— Колекція не продається.

— Он як. А я гадав, що все продається.

— Гроші інфлюють. Не мені вам про це казати. Колекція міняється на будинок.

— Я не маю тут будинку.

— Будинок є. Ви просто купите його на ім'я, яке задиктує вам рієлтор.

— Ви хочете за чужу колекцію будинок?

— Так, хочу.

— А хуху не хохо?

— Що? Що ви собі дозволяєте?

— Дозволяю собі нагадати, що жадібність фраєра згубить. Бажаючи будинок, фраєр може втратити дитбудинок…

— Якщо ви так, то нічим не зможу вам допомогти, — прошипів телефон і вимкнувся.

«Смішні люди. Як ти правильно, Господи, підмітив дорогою на Голгофу: не мені допомагайте, а собі допоможіть…»

Не сподівався, що знову доведеться навідатися сюди. Ще раз пройти крізь цей смуток. Прочиняти рипучу хвіртку — так стогне стомлене залізо. Топтати буре листя, що в усі часи однаково печальне цієї пори.

Перед директорським кабінетом його перехопила наполошена тітка, але він пройшов, як криголам. «Куди прете? Ви не в себе вдома!» — кричала та навздогін. «Та ні, — кортіло відповісти, — якраз я в себе вдома».

За столиком пив каву з еклерами молодцюватий опецьок з кучерявими бачками. Незадоволено кинув на тацю газету і підкреслено офіційно зронив:

— Слухаю вас уважно.

— Спочатку уважно прочитайте, а слухати будете потім, — відвідувач кинув на стіл папери і вмостився у фотелі під вікном. Тут любила сидіти Синичка.

— Що це? — гидливо спитав директор.

— Це свідчення, — приязно пояснив той. — Щоправда, вони на іноземних мовах. На мовах оригіналу, так би мовити. Але нижче подано короткий зміст. Якщо цього не достатньо, можу порекомендувати гарну перекладачку. Зазвичай їй нічого за це не платять.

— Не треба, — притишено буркнув опецьок, пробігаючи аркуші полохливими очицями. — Але ж це брехня, шановний, не знаю, хто ви там є… Це брудний наклеп. Розправа перед виборами, — він розчервонівся і вищирив рідкі зуби.

— Ви теж берете участь у виборах? — співчутливо запитав прибулий.

— А що? Хіба я не заслуговую?!

— Про те, що ви заслуговуєте, вам скажуть пізніше. А поки що можу вам дати візитівку доброго адвоката.

— Мені не потрібен ваш адвокат!

— Авжеж, ви можете захищати себе й самі. Вольному воля. Поки що, — незнайомець мило посміхнувся і підвівся.

— Зачекайте, — директор кинувся до дверей і замкнув їх. — Не знаю, хто ви, але бачу, що ділова людина.

— Ну, не настільки, як ви…

— Будемо говорити відверто. Все має свою ціну, правда?

— Не все, нешановний. Але обійдемося зараз без філософії. Ось моя ціна. По-перше, ви пишете заяву про звільнення і будете обходити чужих дітей десятою дорогою. До кінця життя.

— Це не чужі діти. Це сироти. Ми їх ставимо на ноги…

— Ви ставите їм ярлики з цінами. Там, у свідченнях, цифри в різних валютах. Не сердіть мене.

— Ні-ні. Я просто…

— По-друге, у виборах ви братимете участь виключно як свідомий виборець. Це країна виборів, і тут нічого не вдієш. Правда?

— Так, я розумію…

— Третє: колекція люльок полковника Синички та інші його речі. Це ви повернете. Все, до останнього цурпалка. Ви заволоділи ними хитрістю за безцінь. А доньку полковника Синички в Братиславі ви не лікували. Там, серед паперів, є свідчення і про це.

— При чому тут я?

— При чому? При чужому антикваріаті, пане Гнидюку.

— Я Гнатюк. Дещо я вже продав…

— Мене не цікавить ваш комерційний талант. Бачу, ви вперто намагаєтесь мене розізлити.

— Я спробую, але…

— На це виділяються вам рівно дві доби. В суботу о вісімнадцятій годині всі речі полковника Синички повинні бути на своєму місці. Ви були на квартирі?

— Був. Я дуже добре ставився до Елеонори Василівни.

— Це вам зарахується. Ключі від квартири вам передадуть в суботу вранці. Більше не відбиратиму вашого часу. Попереду у вас багато справ.

— Навіщо вам люльки? — крикнув йому навздогін директор. Голос був дратівливий, мармиза в розпачі.

Незнайомий зупинився в дверях.

— Як вам пояснити? Хтось любить дітей, а хтось люльки…

— Я дам вам замість них гроші.

— Дякую. Гроші залишіть собі. Безробітним вони більше потрібні.

Біля хвіртки він зібрався з силами, щоб знову пережити скрип утомленого заліза. Сторож із дерев'яним обличчям вийшов зі своєї халабуди, готовно виструнчився на безпечній відстані.

— Знайдеться мастило, щоб змастити двері? — запитав його цей дивний чоловік.

— Завтра змащу. З дому принесу.

— Зробіть це,

1 ... 54 55 56 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лис та інші детективні історії.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лис та інші детективні історії."