Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

вечірній вітерець… Він схожий на морський бриз, що зривається часом після пекучого паркого дня. А коли ти говориш тихо, він бринить так м’яко й солодко, як віолончель в оркестрі театру Макдане. Ніколи він не ріже, не шарпає вуха, не лящить, як у багатьох жінок. Коли вони злостяться або збуджені, то верещать, мов несамовиті, нагадуючи мені заграну платівку. А твій голос проймає мене так, що я ввесь починаю тремтіти, наче від прохолоди. Це така розкіш! Мабуть, такі голоси у небесних янголів, якщо вони тільки живуть на небі.

Сексон була така безмежно щаслива, що не мала слів, а тільки голубила волосся Біллі й притискалася до нього ближче. Минуло кілька хвилин; тоді він почав ізнову.

— Знаєш, що ти мені нагадуєш? Чи бачила ти коли чистокровну кобилу, — знаєш, бувають такі нервові, гарячі кобили? На сонці шерсть їхня вилискує, як шовк, а шкіра така ніжна, що найлегший дотик батога залишає на ній слід. Є такі кобили: найміцнішому коневі не мірятися з ними силою, а проте як легко вони можуть порвати собі сухожилки або на смерть застудитися, переночувавши бодай одну ніч без попони! Нема нічого кращого за таку тварину. Які ж бо вони стрункі, сильні, шляхетні! Доглядати їх треба дуже дбайливо, — шанувати як шкляний посуд. Знаєш, ти нагадуєш мені отаку конячку. Я мушу подбати, щоб коло тебе все було як слід. Ти так відрізняєшся від інших жінок, як расова кобила від биндюжних шкап. Ти чистокровка. Ти й струнка, і запальна, а що вже статурна… Знаєш, у тебе чудова постать, а стан який!.. Візьмім хоча б Анету Келерман{20}. Та можеш їй навіть фори дати, і однак вона за тобою не потягне. Вона австралійка, а ти американка — тільки фігура твоя не американська. Ти зовсім не така, ну, зовсім інакша — я тільки не вмію цього пояснити… Інших жінок збудовано не так, як тебе. Ти наче не з нашої країни. Чисто, як француженка. Постава в тебе цілком французька, і навіть хода. Чи сідаєш, чи підводишся, чи нічого не робиш — усе в тебе виходить інакше, ніж у наших жінок.

І він, що ніколи не виїздив з Каліфорнії і зроду не спав жодної ночі під іншим небом, як своїм оклендським, мав, безперечно, рацію. Сексон з її маленькими тендітними руками й ногами, граціозна в рухах і елегантна поставою — була прегарною квіткою серед жінок англосаксонської раси; вона скидалася на жінок тієї породи, яка виникла в сивій давнині від змішування бранко-норманських наїздників з міцним плем’ям саксів.

— І навіть убрання ти носиш не так, як усі. Сукня немов відлита на тобі. Здається, що вона така ж частина тебе самої, як і прохолода твого голосу й тіла. Нічого ні додати, ані відняти. Знаєш, чоловікові приємно гуляти з жінкою, що вбрана до лиця, і чути, як інші хлопці кидають тобі вслід: «Бачили, з ким це сьогодні Біллі? Лялечка, та й годі! Чого б я не дав за таку!..» Ото всяке таке.

Притиснувшись щокою до Біллиної щоки, Сексон вала, що не пропали марно довгі години її безсонних ночей, коли після цілоденної втоми куняла вона над шитвом і викроювала собі скромні сукенки, які силкувалася шити на зразок тих пишних туалетів, що парували під її швидкою праскою.

— Знаєш, Сексон, я придумав тобі нове ім’я. Ти мій Еліксир Життя, — ось що ти таке! Саме — Еліксир Життя!

— І я тобі ніколи не набридну? — спитала вона.

— Набриднеш? Та ми ж створені одне для одного!

— А хіба не диво, що ми познайомилися, Біллі? Ми ж могли ніколи й не зустрітися. Адже зустрілися ми зовсім випадково!

— Ми народилися під щасливою зіркою, — вирішив він. — Ось воно що.

— А може, це не тільки щасливий випадок? — замислено промовила вона.

— Ні, так воно мусило бути. Це доля. Ніщо не могло б нам стати на перешкоді.

Так сиділи вони довго й тихо, з невимовним коханням у душі, мовчазні й щасливі. Потім Біллі притиснув її щільніше до себе, губи його ближче схилилися їй до вуха, і він прошепотів:

— А чи не час нам уже до ліжка?

Багато вечорів перебули вони отак на самоті; часом траплялась і якась розвага: ходили на танці, до театру «Орфей», або до театру Бела, в кіно, або відвідували по п’ятницях концерти в Сіті-Гол-парку. Іноді в неділю Сексон заздалегідь готувала сніданок, і вони їздили в гори, запрягши Принца й Короля, що їх хазяїн і досі охоче давав йому, аби не застоювалися на стайні.

Щоранку Сексон будив будильник. Першого ранку Біллі встав разом із нею і таки допоміг розпалити вогонь у грубі. Вона дозволила йому це на перший раз, але відтоді почала накладати дрова напередодні з вечора — отож уранці залишалося тільки піднести до них сірника. Сексон змушувала Біллі вилежуватись якнайдовше в ліжку, аж поки вона впорається із сніданком. На перших порах вона готувала для нього сніданок удома. Потім який тиждень він приходив обідати додому, а тоді знову мусив брати харч із собою. Все залежало від того, в яку частину міста йому доводилося гнати свої биндюги.

— Ти завела з чоловіком кепські порядки, — сказала їй одного разу Мері.— Пестиш ного, зазираєш йому в вічі… Стережись, а ні, то розбещиться він у тебе вкрай! Не ти, а він хай упадає коло тебе.

— Але ж він заробляє на життя, — відповіла Сексон. — Він працює багато тяжче за мене, а я сиджу, згорнувши руки, іноді навіть не знаю, куди час подіти. Крім того, я хочу впадати коло нього, бо люблю його і тому, що… ну, та тому, що я хочу.

РОЗДІЛ II

Сексон так упорядкувала свій господарський день, що їй лишалося багато вільного часу. Особливо в ті дні, коли Біллі не міг заскочити додому на обід і брав снідання з собою, вона мала цілі години вільні. Звикнувши до виснажливої праці на фабриках та у пральні, вона почала нудитися знічев’я. їй важко було сидіти без діла, але й ходити в гості до дівочих своїх подруг теж було ніяк — ті ж удень були на роботі. З сусідками вона ще не встигла перезнайомитися, за винятком однієї старої дивачки, що жила поруч них: із нею Сексон часом перекидалася словом через паркан, що розмежовував їхні подвір’я.

Для розваги вона почала часто брати купіль, не жаліючи палива й води. В притулкові та в Сариній господі вона звикла купатися