Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

одного: працювати. Мене не дуже обходило, як воно все вийде. Я більше не сприймав свого життя серйозно, будь-чиє життя — так, а тільки не своє. Інші прагнули того, чого я не хотів, але я знав, що всього того доб'юсь, якщо працюватиму. Праця — ось те одне і єдине, що давало мені задоволення, а як я живу — то діла не стосується, я житиму, де і як мені заманеться. Тут, де я живу тепер, мені дуже подобається. Тут, в Африці, небо краще, ніж в Італії. Дідька лисого! Найкраще небо в Італії, Іспанії і в Північному Мічігані восени, і восени ж — над Мексіканською затокою поблизу Куби. Краще небо ще можна знайти, але не країну.

Чого я зараз хотів — то це знову повернутися до Африки. Ми ще не покинули її, але, прокинувшись уночі, я лежав, слухав її — звуки й уже тужив за нею.

От і зараз, дивлячись через прогалини між верховіттям дерев на небо, де вітерець гнав білі хмари, я так палко любив Африку, що був невимовно щасливий, ніби після обіймів коханої, коли, спустошений, ти відчуваєш, що воно ось-ось знову наповнить Ігебе, і ось воно знову полонило тебе, і ти ніколи не зможеш володіти всім до решти, але те, що є,— твоє, а тобі хочеться більшого, жадаєш мати його й жити ним, володіти знову й довіку жити цим нібито тривким завжди, яке кінчається так раптово; і спиняється час, іноді зовсім завмирає, ти знову чекаєш, 4їюки він почне свій плин, а він усе бариться. Але ж ти не самотній: якщо ти коли-небудь справді кохав жінку щиро й не-вдавано, то й вона тебе завжди кохатиме; байдуже, куди вона піде від тебе й кого покохає,— тебе вона кохатиме найдужче. *Гож якщо ти коли-небудь так любив жінку або країну, то ти іцасливий, а що ти колись помреш — те байдуже. Зараз, в Африці, я прагнув пізнавати її дедалі більше, мене цікавило все: зміна пір року, дощі, коли нема як мандрувати, невигоди, якими розплачуєшся за те, що ти справді тут, назви дерев, тварин і птахів, аж до найдрібніших; я хотів вивчати мову й неквапом блукати по країні. Я любив природу змалку: природа завжди краща від людей. Я здатен відчувати прихильність лише до небагатьох людей водночас.

Мама спала. На неї, сплячу, приємно було дивитися; вона спала спокійно, згорнувшись клубочком, як тваринка, і нічим не виказувала отієї безживної закляклості, як Карл, коли спав. І Старий спав спокійно, але я відчував, що його душі тісно в тілі. Тіло вже ніби було не по ньому. З літами воно змінилося — трохи потовщало, трохи втратило попередні обриси, трохи обрезкло, під очима віддимались капшуки, але всередині він залишався молодий, стрункий, ставний і міцний, як і в ті дні, коли Полював на левів під Вамі; тепер уві сні він лежав переді мною такий, яким Мама бачила його завжди. М'Кола і вві сні лишався старим — без минулого і без таємниць. Друпі не спав: він сидів цавпочіпки і виглядав наших носіїв.

Ми побачили їх ще вдалині. Спершу над високою травою виткнулись ящики, тоді вервечка голів, потім носії зійшли в уло-гощійу, і тільки де-не-де проти сонця виблискував кінчик списа; далі вони піднялися на плоскогір'я, і я побачив вервечку людей, Що наближалися до нас. Вони взяли надто ліворуч, і Друпі помахав їм рукою. Коли вони підійшли і почали ставати табором, Старий попередив їх, щоб не здіймали шуму, й ми зручно розташувались у кріслах під тентом і розмовляли перед обідом. Надвечір пішли на полювання, але ніякої дичини не побачили. Назавтра вранці пішли знову і знов нічого не побачили, надвечір— те саме. То були цікаві прогулянки, однак — без наслідку. Вітер уперто віяв зі сходу, місцевість перетинали, підступаючи до самого лісу, коротенькі пасма пагорбів, і якби ми тільки перейшли через них, вітер відразу поніс би наш запах, насторожуючи дорогою всіх тварин. Надвечірнє сонце засліплювало очі, а коли воно врешті сідало за пагорби, на рівнину по цей бік спадала густа тінь і то якраз тоді, коли носороги виходили з лісу: отож уся місцевість на захід була ввечері не придатна для полювання, а там, де ми могли полювати, не траплялося дичини. М'ясо принесли носії, яких ми послали до Карлового табору. Вони доставили розрубані на шматки туші газелей і антилоп-гну; припале пилом м'ясо висохло на сонці, і носії збуджено метушились біля багать, смажачи м'ясо на прутиках. Старий дивувався, куди подівалися всі носороги. Що не день вони траплялися рідше, і ми розмірковували, чого б це: може, вони пасуться вночі при повному місяці й вертають до лісу вдосвіта чи, може, до них дійшов наш запах, або вони почули нас і тому ховаються? Я висловлював усілякі припущення. Старий піддавав їх сумніву з властивою йому дотепністю, часом вислуховуючи їх із чемності, а часом з цікавістю — як, скажімо, припущення щодо місяця вповні.

Ми лягли рано, вночі випав дощ, а скоріше не дощ, а коротка злива з гір; назавтра ми встали до світу, перетнули високе пасмо над нашим табором, зійшли в річкову долину й видерлися на крутий протилежний берег, звідки видно було всі пагорби та узлісся. Над нами пролетів табун диких гусей; але ще не настільки розвиднілось, щоб можна було чітко вирізняти узлісся в бінокль. На вершинах трьох різних пагорбів у нас сиділи дозорці, і ми чекали, поки досить розвидніє, щоб бачити їхні сигнали.

Раптом Старий вигукнув:

— А гляньте на цього поганця! — й звелів М'Колі подати рушниці.

М'Кола вистрибом подався схилом униз, а ми побачили на протилежному боці потічка, просто перед собою, носорога; він риссю біг понад берегом, потім прискорив біг і, взявши навпростець, повернув до води. Носоріг був бурий, з досить довгим рогом, і його швидкі точні рухи здавалися напрочуд легкими. Я схвильовано дивився на нього.

— От перейде потік, — мовив Старий, — і можна стріляти.

М'Кола тицьнув мені спрінгфілда, і я відкрив затвор, щоб

упевнитись, що рушниця заряджена кулями. Носоріг зник з очей, але шлях його було видно за коливанням високої трави.

— Як ви гадаєте, далеко до нього?

— Та ярдів триста.

— Зараз покладу цього поганця.

Я вдивлявся в траву, а сам зусиллям волі узяв себе в руки, приборкав хвилювання, мовби закрив якийсь клапан, прибираючи отієї незворушності, необхідної для пострілу.

Ось він знову з’явився, збіг на мілке, всипане галькою дно ііотічка. Думаючи» тільки про те,