Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 2"

— Піга! — вигукнув М'Кола. — Піга!

Друпі теж підтвердив цю думку.

— То ви влучили в нього? — спитав Старий.

— Не інакше, — відповів я. — Гадаю, він мій.

Друпі вже біг за носорогом, а я, перезарядивши рушницю, теж кинувся слідом. Півтабору бігло через пагорби, галасуючи й розмахуючи руками. Носоріг пробіг перед ними й подався понад берегом туди, де ліс спускався до самої долини.

Надійшли Старий і Мама. Старий ніс свою дубельтівку, а М'Кола — мою рушницю.

— Друпі розшукає слід, — сказав Старий. — М’Кола присягає, що ви влучили.

— Піга! — сказав М'Кола.

— Він чмихав, як паровик, — озвалась Мама. — А який він був гарний, коли біг, правда?

— Поспішав додому з молоком для своїх діток, — докинув Старий. — А ви певні, що влучили? Адже він був страшенно далеко.

— Знаю точно, що влучив. Більш ніж певен, що смертельно поранив його.

— Але краще про це нікому не кажіть, — сказав Старий. — Вам все одно не повірять. Дивіться! Друпі знайшов сліди крові.

Внизу під нами Друпі зірвав серед високої трави якусь стеблинку й показував нам. Потім нагнувся й швидко пішов по кривавому сліду.

— Піга! — сказав М'Кола. — М'узурі!

— Підемо горою; звідти буде видно, якщо Друпі втратив слід, — мовив Старий. — Ви тільки гляньте на нього!

Друпі зняв з голови феску й тримав її в руці.

^— Оце й усі перестороги, потрібні йому, — зауважив Старий. — Ми йдемо з важкими рушницями, а Друпі тільки з головним убором.

Друпі йшов по сліду з одним тубільцем. Раптом обидва спинилися. Друпі підняв руку.

— Вони почули його, — сказав Старий. — Швидше!

Ми подалися до них. Друпі пішов нам назустріч і щось сказав Старому.

— Він тут, — пошепки пояснив Старий. — Води чують кліщо-їдів. Один з тубільців каже, що чув і фаро. Ми зайдемо проти вітру. Ви з Друпі йдіть уперед, а мемсаїб хай іде за мною. Візьміть дубельтівку. Отак.

Носоріг сховався серед високої трави, десь за кущами. Коли ми підійшли, то почули щось ніби низький протяглий стогін. Друпі глянув на мене через плече й усміхнувся. Звук повторився— цього разу носоріг зітхнув, ніби захлинався кров'ю. Друпі сміявся.

— Фаро, — прошепотів він і приклав долоню до щоки: мовляв, заснув. Потім ми побачили, як знялась і швидко затріпотіла крильми, летячи геть, зграйка гостродзьобих пташок-кліщо-їдів. Тепер ми вже напевне знали, де носоріг, і поволі рушили в той бік, розсуваючи високу траву. Носоріг лежав на боці мертвий.

— Про всяк випадок стрельніть у нього ще раз, — порадив мені Старий.

М'Кола подав мені спрінгфілд. Я побачив, що курок зведено, люто глянув на М'Колу, став на коліно й вистрелив носорогові в шию. Він не ворухнувся. Друпі потис мені руку. Те саме зробив і М'Кола.

— Уявляєте собі — він звів курок, — мовив я Старому.

Думка, що М'Кола ніс за моєю спиною рушницю зі зведеним

курком, лютила мене.

А М'Колі хоч би що. Він радісно погладжував ріг носорога, міряв його розчепіреними пальцями і шукав дірку від кулі.

— Вона в тому боці, на якому він лежить, — сказав я.

— Бачили б ви, як він охороняв Маму, — мовив Старий. — Тому й звів курок.

— А він уміє стріляти?

— Ні,— відповів Старий. — Але вистрелив би.

— І прострелив би мені штани! Екзотичний поганець!

Підійшли інші, і ми гуртом перевернули носорога, поставили

його так, що здавалося, ніби він стоїть на колінах, і позрізали довкола нього траву, щоб зробити кілька знімків. Куля влучила під лопатку, трохи позаду легенів.

— Надзвичайно влучний постріл, — визнав Старий. — Надзвичайно влучний. Тільки не думайте хвалитися ним.

— Доведеться вам видати мені свідоцтво.

— І ми обидва вславимось як брехуни. А ці носороги дивні тварини, га?

Ось воно, довге, незграбне, важенне створіння, схоже на доісторичну істоту; шкура, як вулканізована гума й аж якась наче прозора, а на ній погано загоєна рана від суперникового рога, яку роздзьобали птахи; товстий* круглий, гострий на кінці хвіст;

0о тілу повзали багатоногі пласкі кліщі; волохаті з країв вуха, маленькі свинячі очиці, а на носі — ріг, нахилений уперед, порослий біля основи мохом. М'Кола подивився на нього й похитав головою. Я з ним погодився: тварина справді-таки дивна.

— То як вам його ріг?

— Непоганий, — відповів Старий. — Але нічого надзвичайного, Д от постріл надзвичайно влучний.

— М'Кола неабияк задоволений носорогом, — сказав я.

— Та ти й сам не натішишся, — озвалася Мама.

— Я просто не тямлюсь від нього, — сказав я. — Але краще облишмо про це, бо як розбалакаюсь! Хіба вам не однаково, що Я думаю? Я можу все це обміркувати, прокинувшись якоїсь ночі, коли ви спатимете.

— Та й слідопит ви гарний і напрочуд влучно стріляєте птахів у повітрі,— мовив Старий. — То що ви нам іще скажете?

— Відчепіться! Я обмовився про це тільки раз, і то напідпитку.

— Тільки раз! — вигукнула Мама. — Та хіба він не торочить нам це щовечора?

— Коли на те пішло, то я й справді влучно збиваю птахів на льоту.

— Дива, та й годі! — сказав Старий. — Ніколи б не подумав. А що ви ще вмієте?

— Ідіть к бісу!

— Краще не згадувати йому про той постріл, а то він стане нестерпним, — порадив Старий Мамі.

— Ми з М'Колою знаємо це й без вас, — відказав я.

М'Кола підійшов до нас.

— М'узурі, бвана, — промовив він. — М'узурі сана.

— Він вважає, що у вас це вийшло не випадково, — переклав Старий.

— І не переконуйте його, що це не так.

— Піга м'узурі,— провадив далі М'Кола. — М'узурі.

— Здається, він тієї ж думки, що й ви, — зауважив Старий.

— Бо він мій друг.

— Та вже бачу, — сказав Старий.

Дорогою до табору я знічев'я застрелив болотну антилопу ярдів з двохсот, перебивши їй шию біля голови. М'Кола був дуже задоволений, а Друпі не тямився від захвату.

— Треба вже спинити його, — мовив Старий до Мами. — Признайтеся, куди ви цілились?

— У шию, — збрехав я. Хоч цілився в лопатку.

— Вийшло просто чудово! — визнала Мама. Справді куля ляснула, як бейсбольна бита об м'яч, і антилопа звалилась, мов підтята.

— Здається, він несусвітенний брехун, — сказав Старий.

— Жоден з нас, великих стрільців, не дістає визнання за життя. Побачите, що буде, коли ми повмираємо.

— Для нього визнання — це щоб нести його