Читати книгу - "Мандри Гуллівера"

Я відвідав ще багато кімнат, але, дбаючи про стислість викладу, не буду втомлювати читача описом усіх дивин, які я там бачив.

Досі я оглядав одну лише половину Академії; друга була призначена для тих, хто рухав уперед умоглядні науки. Скажу дещо й про неї, згадавши спершу ще за одного славетного вченого, якого вони поміж себе звуть «універсальним генієм». Він розповів нам, що вже тридцять років віддає свої думки поліпшенню умов життя людського. У нього дві великі кімнати, ущерть повні різних дивовижних речей, і п'ятдесят помічників. Дехто з них згущує повітря й перетворює його на суху, щільну речовину, вилучаючи азот і проціджуючи воду та інші рідкі частки. Дехто намагається розм'якшити мармур так, щоб із нього можна було робити подушки для постелі й подушечки для шпильок; дехто перетворює на камінь копита живого коня, щоб вони не зношувалися. Сам геній під той час розробляв два великі винаходи: перший — засівати лани околотом, де, він каже (і доводить це численними експериментами, які я не здатний був зрозуміти), саме й міститься продуктивна сила, а другий — прикладаючи до шкіри двох молодих ягнят суміш із камеді мінеральних та рослинних речовин, запобігти ововненню їх. Він сподівався, що невдовзі постачатиме голих ягнят на ціле королівство.

Далі ми перейшли до другої половини Академії, де, як я сказав, працювали прожектери, що вивчають умоглядні науки.

Перший професор, якого мені довелося бачити, мав велику аудиторію, де було сорок учнів. Привітавшися, я з цікавістю почав розглядати верстат, який займав більшу частину кімнати[62]. Вчений помітив це й просив не дивуватися, що його система студіювання суто філософських знань базується на практичних та механічних операціях. А, проте, ввесь світ незабаром змушений буде визнати їхню доцільність, і він пишався тим, що благороднішої, величнішої думки ніколи ще не виникало в мозкові людському. Кожен знає, як важко опанувати те чи інше мистецтво або досконало вивчити якусь галузь науки. Користуючись же його системою, найбільш невдатна людина, доклавши небагато фізичних зусиль і невеликих витрат, зможе писати книги з питань філософії, поезії, політики, права, математики та теології, і для цього не треба ні геніальності, ні знань. Він підвів мене до верстата, коло якого, вишикувавшись у лави, стояли його учні. Верстат цей має двадцять квадратних футів і стоїть посеред кімнати. Поверхні його складаються з дерев'яних дощечок із гральну кісточку завбільшки, іноді більших, іноді менших і зв'язаних тонким дротом одна з одною. На дощечках були наліплені клапті паперу, списаного всіма словами їхньої мови в усіх відмінках, часах і способах, але без ніякого ладу. Професор попередив, що пускає машину в хід, і просив мене дивитись уважніше. За його наказом учні взялися кожен за залізну ручку, що в кількості сорока виставлені були по краю рами верстата, і враз крутнули їх, змінивши тим розміщення слів. Тоді він звелів тридцяти шістьом учням повільно читати рядки, як вони лягли на верстаті, і ті, коли потрапляли на три-чотири слова, що разом давали якийсь натяк на розумне речення, диктували його іншим чотирьом хлопцям. Такі вправи повторено було тричі; машина була збудована так, що з кожним поворотом слова розташовувалися по-іншому, бо дощечки переверталися з боку на бік.

Юні школярі витрачали на це заняття по шість годин на день, і професор показав мені безліч фоліантів записаних уже уривків. Він збирався з'єднати їх і, користуючись із цього багатющого матеріалу, дати світові повний огляд усіх наук та мистецтв, що, на його думку, розвивалися б куди краще, коли б суспільство утворило спеціальний фонд, аби поставити в Лагадо ще сот із п'ять таких верстатів, і змусило керівників допомагати йому складати фрази з численних комбінацій слів.

Він розповів мені, що цей винахід змалку полонив усі його думки; що тепер на його верстаті цілий словник; що він якнайточніше вирахував пропорції, вживані по книгах, між артиклями, іменниками, дієсловами та іншими частинами мови.

Я щиро подякував цьому славетному чоловікові за лекцію та демонстрування й пообіцяв, якщо повернуся колись на батьківщину, оголосити його там єдиним винахідником цієї дивної машини, форми якої я просив дозволити мені накреслити на папері в поданому тут вигляді. Я сказав також, що, хоч наші європейські вчені й мають звичку красти один в одного винаходи (в чім, проте, є й гарний бік, бо це викликає суперечки про право першості), я вживу заходів, аби честь його винаходу належала лише йому, без суперників.

Потім ми відвідали школу мовознавства[63], де троє професорів працювали тоді над удосконаленням рідної мови.

Перший проект пропонував скоротити розмову, переробивши багатоскладові слова на односкладові та скасувавши дієслова і прикметники, бо в дійсності всі мислимі речі — самі іменники.

Другий передбачав цілковите знищення всіх слів узагалі, що було б дуже корисно для здоров'я та зберігало б силу-силенну часу, бо всім відомо, що кожне вимовлене слово роз'ятрює легені і, значить, укорочує нам життя. Виходячи з того, що слова по суті позначають речі, він казав, що людям, замість говорити, зручніш було б носити з собою ті предмети, про які може бути мова. І таку спробу, безперечно, зробили б на велику користь здоров'ю та часу людства, якби жінки не змовились із черню та неписьменними і не пообіцяли повстати, якщо їм не дадуть волі говорити власним язиком за зразком їхніх дідів та прадідів. Отак простий люд завжди буває непримиренним ворогом знання. А втім, багато найбільш учених і мудрих людей пристали на систему висловлюватися речами. Єдина її незручність, а надто для тих, хто має багато чого сказати, полягає в потребі тягати на спині цілу купу різних речей, що подеколи вимагає допомоги одного-двох здоровенних наймитів, яких не кожен може мати. Я часто бачив, як двоє таких мудреців, зігнуті під вагою торб і пакунків, неначе наші рознощики, стрічалися на вулиці. Вони розкладали все своє добро на землі, і, порозмовлявши якусь годину, знову навантажували торби, піддавали їх на