Читати книгу - "Цифрова Фортеця"

Та коли Двомасний нарешті зиркнув у дзеркало, то побачив, що чоловік, який пришпилив його до дзеркала, зовсім не схожий на його приятеля. Обличчя незнайомця було вкрите шрамами та побите віспою. Пара байдужих очей вирячилися на нього з-за окулярів у дротяній оправі. Чоловік нахилився, приклеївшись ротом до вуха хлопця, і спитав химерним здушеним голосом:

— Adónde fué? Куди він поїхав?

Ці слова прозвучали якось огидно й шепеляво, від чого панк закляк, паралізований страхом.

— Куди він поїхав? — повторив голос. — El Americano.

— До... до аеропорту. Aeropuerto, — відповів, заїкаючись, Двомасний.

— Аеропуерто? — перепитав чоловік, пильно вдивляючись темними очима у відображення губ хлопця в дзеркалі.

Панк кивнув.

— Tenía el anillo? Перстень — у нього?

Перепуджений малий похитав головою.

— Ні.

— Viste el anillo? Ти той перстень бачив?

Двомасний помовчав. «Яка ж відповідь правильна?»

— Ти бачив той перстень? — настійливо перепитав приглушений голос.

Хлопець ствердно кивнув, гадаючи, що чесність піде йому на користь. Та не пішла. Через кілька секунд він сповз на підлогу з переламаною шиєю.

РОЗДІЛ 61

Джабба лежав на спині, наполовину увібравшись до розібраного головного комп’ютера. У роті він тримав ліхтарик у вигляді авторучки, у руці — паяльник, а на череві в нього лежала велика графічна схема. Він щойно закінчив приєднувати новий комплекс атенюаторів до пошкодженої материнської плати, коли ожив його стільниковий телефон.

— От зараза! — вилаявся він, намацуючи пристрій крізь купу кабелів. — Джабба слухає.

— Джаббо, це Мідж.

Комп’ютерник відразу ж повеселішав.

— Двічі за одну ніч? Дивись, підуть чутки.

— У шифровідділі виникли проблеми. — Міджин голос лунав напружено.

Джабба насупився.

— Ми ж уже про це сьогодні з тобою перетерли, пам’ятаєш?

— Це проблема зі струмом.

— Та я ж не електрик. Зателефонуй до відділу інженерного забезпечення.

— Купол — темний.

— То тобі ввижається. Іди додому й відпочинь. — І Джабба повернувся до своєї схеми.

— Темний, хоч в око стрель! — заволала Мідж.

Джабба зітхнув і відклав убік тоненький ліхтарик.

— Мідж, по-перше, там є автономне живлення, тому в куполі не може бути темно, хоч в око стрель. По-друге, Стретмору трохи краще видно, що відбувається в шифровідділі, аніж мені звідси. Чому б тобі йому не зателефонувати?

— Тому що це стосується безпосередньо його. Він щось приховує.

Джабба підкотив очі.

— Мідж, дорогенька, я тут увесь обплутаний кабелями, у мене повно роботи. Якщо хочеш зустрітися — я все кидаю й біжу до тебе. Якщо ні — то зателефонуй до відділу інженерного забезпечення.

— Джаббо, це серйозно. Я інтуїтивно відчуваю, що серйозно.

«Вона інтуїтивно відчуває? Тоді це дійсно дуже серйозно, — подумав Джабба. — Знову Мідж сіла на свого улюбленого коника».

— Якщо це не турбує Стретмора, значить, це не турбує й мене.

— У шифровідділі темно, як у могилі, чорт тебе забирай!

— А може, то просто Стретморові закортіло на зорі подивитися?

— Джаббо, я не збираюся з тобою жарти жартувати!

— Добре, добре, — пробурчав він, спираючись на лікоть. — Може, там закоротило генератор. Як тільки я тут закінчу, то сходжу до шифровідділу і...

— А аварійне живлення? — настійливо спитала Мідж. — Якщо генератор згорів, то чому не працює аварійне живлення?

— Не знаю. Можливо, Стретмор і досі ганяє «Транскод», і той споживає все аварійне живлення. На решту устаткування просто не вистачає напруги.

— Чому ж він тоді не зупиняє його роботу? Може, це через вірус? Ти раніше казав щось про вірус.

— Трясця твоїй матері, Мідж! — вибухнув Джабба. — Я ж тобі казав, що в шифрувальному відділі вірусів бути не може! Ти вже дістала своїм параноїчним страхом!

Потойбіч лінії запала довга тиша.

— О Мідж, вибач телепня, — стурбовано проворкотів Джабба. — Я тобі все поясню. — Його голос напружився. — По-перше, ми маємо «Лабети» — буквально жоден вірус не зможе крізь них проскочити. По-друге, якщо сталася відмова в мережі живлення, то апаратна проблема, механічна. Віруси не переривають живлення електрострумом, вони нападають на програмне забезпечення та дані. Що б там не відбувалося тепер у шифровідділі, воно жодним чином не пов’язане з вірусом.

Мовчанка.

— Мідж, ти мене слухаєш?

Відповідь Мідж була холодною, як крига.

— Джаббо. Я — на роботі. І я не збираюся вислуховувати, як на мене гримають за те, що я її виконую. Коли я телефоную запитати, чому устаткування вартістю в мільярди доларів поринуло в темряву, то я сподіваюся на професійну відповідь.

— Слухаюся, пані.

— Вистачить простого «так» чи «ні». Чи існує можливість того, що проблема в шифрувальному відділі пов’язана з вірусом?

— Мідж... я ж тобі вже сказав.

— Так чи ні. Може до «Транскоду» потрапити вірус?

Джабба зітхнув:

— Ні, Мідж. Не може. Це абсолютно неможливо.

— Дякую.

Комп’ютерник удавано хихотнув і спробував розрядити напруження.

— Окрім одного випадку: якщо Стретмор сам не створить вірус і не підкине його до «Транскоду» в обхід фільтрів.

Мідж спантеличено замовкла. А коли озвалася, то в її голосі з’явилися зловісні нотки:

— Кажеш, Стретмор може обійти «Лабети?»

Джабба зітхнув:

— Я пожартував, Мідж. — Але він зрозумів, що вже було пізно.

РОЗДІЛ 62

Командир та Сюзанна стояли біля зачиненого люка й сперечалися — що робити далі.

— Там, унизу, — мертвий Філ Картукян, — наполягав Стретмор. — Якщо ми викличемо допомогу, тут зчиниться безлад.

— То що ж ви пропонуєте? — сердито спитала Сюзанна, якій хотілося одного — якомога швидше забратися звідси.

Стретмор на мить замислився.

— Не питайте мене, як це сталося, — сказав він, поглянувши на замкнений люк, — Але схоже, ми щойно — і мимоволі — знайшли й нейтралізували Північну Дакоту. — Він ошелешено похитав головою. — Нам дуже пощастило, мушу вам сказати. — Здавалося, він і досі не міг усвідомити, що Ґейл був утаємничений у план Танкадо. — Як на мене, пароль Ґейла схований десь у його терміналі або вдома. Але хоч так, хоч сяк, а він потрапив у пастку.

— Чому б тоді не викликати охоронців будівлі, щоб вони відвезли його куди слід?

— Ще не час, — відповів Стретмор. — Якщо інженери-системники виявлять статистику про оцей нескінченний прогін,