Читати книгу - "1Q84. Книга І"

Нічого не розуміючи і втративши мову, Тенґо застиг на місці. Перше, про що він подумав, було: хоч би ніхто цього не побачив. Бо не уявляв собі, який би шум зчинився. Він озирнувся і зітхнув з полегшенням. А потім відчув глибоку розгубленість.

І жінка з дочкою, що сиділи навпроти нього в електричці від Мітаки до Оґікубо, також, мабуть, належали до «Братства свідків». Можливо, тоді, як і щонеділі, їхали поширювати свою віру. Схоже, їхня сумка була вщерть заповнена брошурами «Перед потопом». Парасолька від сонця в руках матері та яскраве світло в очах дівчини нагадали йому про мовчазну однокласницю.

Та ні, може, вони не належали до «Братства свідків», а скоріше їхали електричкою кудись учитися. Може, в полотняній сумці містилися ноти для гри на піаніно або зошит з каліграфії. «Я, напевне, поквапився з висновком», — подумав Тенґо. І, заплющивши очі, повільно видихнув. У неділю час минав навдивовижу поволі, а уявлення вкрай спотворювалися.

Приїхавши додому, він приготував собі просту вечерю. Пригадав, що навіть не обідав. Вирішив по вечері подзвонити Комацу. Той, напевне, хоче почути про наслідки зустрічі. Але того дня, в неділю, Комацу не було на роботі. А його домашнього телефонного номера Тенґо не знав. «Байдуже! Якщо захоче дізнатися, що вийшло, сам зателефонує», — подумав він.

Коли стрілки годинника перейшли за десяту і він збирався лягати спати, задеренчав дзвінок. Тенґо подумав, що дзвонить Комацу, та, піднявши слухавку, почув голос заміжньої подруги.

— Послухай, я не заберу в тебе багато часу. Післязавтра пополудні можна до тебе зайти? — спитала вона.

З-за її спини долинали тихі звуки піаніно. Мабуть, її чоловік ще не повернувся з роботи. «Можна», — відповів Тенґо. Якщо вона прийде, то доведеться на якийсь час перервати роботу над «Повітряною личинкою». Та, слухаючи її голос, він відчув, що сильно прагне її. Після розмови зайшов на кухню, налив у склянку віскі «Wild Turkey» і, стоячи перед умивальником, випив без нічого. Потім ліг у ліжко, прочитав кілька сторінок книжки й заснув.

Так скінчилася для нього довга химерна неділя.

Розділ 13

(про Аомаме)

Вроджена жертва

Прокинувшись, Аомаме відчула досить глибоке похмілля. Зазвичай вона його не зазнавала. Хоч би скільки випила, вставала зранку зі свіжою головою, відразу готовою до бою. Вона цим гордилася. А от сьогодні скроні тупо боліли, свідомість оповив туман. Мала таке відчуття, ніби голову міцно стиснуто залізним обручем. Стрілки годинника перейшли за десяту. Від передобіднього сонця пекло в очах, наче від уколу голкою. Гуркіт мотоциклів, що мчали вулицею перед будинком, скидався на скрегіт знарядь катування.

Вона спала голою на власному ліжку, але зовсім не пам'ятала, як повернулася додому. На підлозі лежали безладно скинуті окремі частини одягу, який вона мала на собі вчора ввечері. Здається, вона зірвала їх сама. Сумка була на столику. Аомаме переступила через розкиданий одяг і, подавшись на кухню, випила з-під крана поспіль кілька склянок води. Потім зайшла у ванну кімнату, сполоснула обличчя холодною водою і стала голою перед великим дзеркалом. Уважно оглянула всі частини тіла, але ніяких слідів не помітила. Полегшено зітхнула. От і добре! Однак у низу живота залишилося звичне відчуття, як завжди після шаленого сексу. Солодкої знемоги, ніби в її тілі щось вертілося. Відчувала легку незручність і ззаду. «Це вже занадто! — подумала вона. І натиснула пальцем на скроню. — Невже ці типи й сюди добралися?». Але нітрохи не досадувала.

Все ще із затуманеною свідомістю, спираючись руками об стіну, Аомаме стала під душ. Помила все тіло, і згадка про минулу ніч — про щось безіменне, близьке до згадки — вивітрилася з голови. Особливо старанно милася спереду і ззаду. Так само волосся. Почистила зуби так, щоб не пахло м'ятою зубної пасти, і м'ятний запах у роті зник. Потім у спальні позбирала з підлоги білизну, панчохи й жбурнула в коробку для брудних речей.

Перевірила вміст сумки, що лежала на столику. Гаманець був на місці. Разом із кредитною і банківською картками. Грошей у гаманці не поменшало. Здається, вчора вона витратилася лише на таксі, яким повернулася додому. Із сумки зникли тільки презервативи. Порахувала — їх стало менше на чотири. Чотири? У гаманці лежав складений записник, а в ньому були записані столичні телефонні номери. Та чиї — вона зовсім не пам'ятала.

Аомаме ще раз звалилася на ліжко й згадала, що тільки могла, про вчорашню ніч. Після того, як Аюмі підійшла до стола чоловіків і приязно заговорила, вони вчотирьох у доброму настрої випивали. Потім настав звичний у таких випадках етап. У найближчому міському готелі вони замовили два номери. Як було наперед домовлено, Аомаме пішла з рідковолосим. Аюмі взяла собі молодого здорованя. Секс виявився непоганим. Спочатку, після спільної ванни, оральний. Потім з використанням презерватива.

Приблизно через годину пролунав дзвінок — Аюмі запитала, чи зараз можна їм удвох зайти. Аомаме відповіла: «Можна. Ще трохи поп'ємо». Незабаром прийшла Аюмі зі своїм партнером. Учотирьох випили замовленого в готелі віскі із содовою.

Що сталося потім, Аомаме не пам'ятала. У товаристві чотирьох вона, здається, швидко сп'яніла. Під впливом віскі, який звичайно рідко пила, чи, може, втратила пильність, маючи поряд спільницю, а не будучи наодинці з одним чоловіком? Після того вони помінялися партнерами і, як ледь-ледь пригадувала, ще раз узялися за своє. «Мене обіймав на ліжку молодий, а Аюмі віддавалася на дивані рідковолосому. Здається, так було. А потім… — Потім усе наче плило в тумані. Вона не могла нічого згадати. — Та байдуже. Забудьмо те, що не згадується. Не знаючи стриму, я зайнялася сексом. Тільки цим. Я ж із ними, напевне, більше не побачуся».

«Тільки от другий раз я скористалася презервативом чи ні? — занепокоїлася Аомаме. Не хотілося через таку дрібницю завагітніти або підхопити венеричну хворобу. — Та, мабуть, усе гаразд. Бо щодо цього я стараюся не втрачати пильності, навіть якщо страшно сп'янію або в голові затьмариться».

«Цікаво, чи на сьогодні в мене запланована якась робота? — згадувала Аомаме. — Ні, жодної. Сьогодні — неділя, вільний день. Е ні, не так. Я домовилася зайти о третій пополудні до „Садиби плакучих верб“ в Адзабу й розім'яти м'язи старій господині. Кілька днів тому подзвонив Тамару й спитав, чи не можна перенести процедуру з п'ятниці на неділю, бо господиня мусить піти на якийсь аналіз до лікарні». Про це Аомаме зовсім забула. Але до третьої в неї лишилося чотири з половиною години. За цей час головний біль, напевне, пройде й свідомість