Читати книгу - "Шлях Абая"

Абіш сказав, що він саме цього й хоче, і Магаш усе пояснював йому складні переплетіння тутешніх взаємин, примушуючи брата і дивуватись, і обурюватись.

— Коли б Уразбай перейшов до другої волості, він, може, став би на шлях одвертої боротьби. Але, залишившись тут, він діє приховано. З одного боку, як і раніше, міцно тримає в руках своїх спільників, як-от Жиренше і Абрали, з іншого — докладає всіх зусиль, щоб звалити кунанбаївців, викликавши розлад між ними. Тепер він покладає надію на Такежана. Після набігу Базарали Такежан образився на батька: чому, мовляв, не став на його бік, чому не дав знову послати на каторгу Базарали? Але тоді Такежан ворогував з Уразбаєм, підозрівав, що напад влаштував він, і той не міг нацькувати Такежана да батька. А тепер він домігся того, що Такежан ладен потай помиритися з ним. Якщо Уразбаю пощастить привернути на свій бік Такежана, він нацькує його не на Оспана-ага, а на батька. І Уразбай, і Жиренше ненавидять батька здавна. Це вони говорять про те, що Абай збиває народ з шляху предків, хоче зробити росіянами і тутешній народ, і майбутніх нащадків. Але, хоч як вони ненавидять усе російське, а перед російськими властями запобігають, пишуть їм доноси на батька, мріють з їхньою ж допомогою ув’язнити його або заслати.

І Магаш, дивуючи брата ясністю міркувань, продовжував з’ясовувати йому, що являють собою Такежан та Уразбай. Хоч вони й об’єдналися тепер проти Абая, але мета-їхня і розрахунки різні.

Для Такежана головне — влада. Він гадає, що вся влада в степу повинна бути в його руках, як у нащадка ага-султана. Він не хоче ділити її ні з ким, вважаючи, що він і є богом обрана влада, якій ніхто не сміє перечити. Змилостивиться — облагодіє, а розгнівається — покарає. І коли хто противиться цьому — нехай це буде родич по крові, найближча людина,— це заклятий ворог. А кожен, хто згоден підтримати його,— найближча людина. І через те для Такежана немає біди в тому, що він розійшовся з Абаєм і змовився з Уразбаєм.

А Уразбай зовсім не збирається брати владу до своїх рук. Не потрібні йому ні чини, ні султанство, ні пошана. Його мета інша — стати найважливішою, найголовнішою підпорою для влади, але зате хапати все, що йому потрібне. Якщо йому на користь російські власті, він з ними, коли ж йому потрібніші грабіжники і злодії, він і тих підтримає. Такий хижак зовсім не розбирається в харчах: йому однаково, що ковтати, аби тільки ковтати. Важливе тільки одне — добувати багатство. І, правду кажучи, тепер Уразбай справді найбагатша людина в степу. Нехай хтось спробує сказати про нього правду — одразу потрапить у віровідступники, у зрадники всього степового народу, тут уже нікого не помилує Уразбай, накинеться на нього з усією силою.

— А разом з тим ні Такежан, ні Уразбай ніколи не зважаться на одверту боротьбу на з’їзді чи на суді. Вони знають, що Абай-ага викриє перед народом їхні брудні думки, темні справи. Ці лиходії, що нажили багатство злочинами, що сіють навколо себе розбрат, ненавидять батька за ту правду, яку він говорить у віршах як захисник народу. Вони заздрять його впливові, який дедалі зростає в усьому Тобикти. Вони запевняють і інших аткамінерів, і міське начальство: «Абай — лиходій, Абай — бунтар. Це найнебезпечніший ворог наш. Доки ми не знищимо його, нікому з нас не буде життя». І самі зводять наклеп, і незліченних наклепників нацьковують на батька. В такій ворожнечі Такежан для Уразбая дуже важливий. Серед синів Кунанбая він найстарший, має вплив на інших, сам не гребує ніякими засобами, не боїться ніяких злочинів. От Уразбай і прагне привернути його на свій бік. А домогтися цього дуже просто: треба тільки послати йому та Азимбаєві побільше худоби! Так Уразбай і робить: просить просватати за одного з його онуків онучку Такежана, яка нещодавно народилася, і обіцяє каргибау[30] — сотню молодих необ’їжджених коней. От і виходить, що Такежан ладен зрадити рідного брата! — схвильовано закінчив Магаш.

Абіш нахмурився й похитав головою.

— Мерзенна підступність. А як дивиться на це Оспан-ага?

— Він — людина вперта, свавільна, схопить кого — з рук не вирвеш, вкусить — півстегна відірве,— посміхнувся Магаш.— Але прямий, відвертий. Йому, мабуть, і на думку не спадає, що Такежан може продати свою честь і зрадити братів… А Уразбая він міцно тримає в руках: паперів йому не видає, з волості не відпускає, сплутав, як арканом. Звичайно, він бачить, що Уразбай перетягає Такежана до себе. Я якось чув від нього, що він хоче знищити Уразбая до того, як той встигне помиритися з Такежаном. Щоправда, вій теж син Кунанбая і аткамінер, теж не від того, щоб обплести інших тенетами, недарма зумів волосним стати, чого там приховувати, хоч він нам дядько! Адже ж відомо, що таке управитель: немало кривд і образ зазнають від нього люди бідніші. Та на його честь сказати, він не такий, як інші аткамінери, часом здатний і на добре. От я й думаю, що Уразбая він провчить.

Магаш був близький до істини. Оспан справді задумав взятися за Уразбая як слід. Користуючись своєю владою волосного, він вирішив зібрати біїв, старійшин і єлюбаси всієї волості на з’їзд, щоб розглянути силу скарг, що надійшла до нього на Уразбая, який, подібно до інших багатіїв і верховодів, своє багатство створював неприхованим грабунком. Конокради, що працювали на нього, за ці роки пригнали йому з тисячу голів із сусідніх племен: Сибана, Уака, Керея, Бури, Каракесека. Всі скарги потерпілих залишалися без наслідків: жоден волосний не ризикнув притягти Уразбая до відповідальності. Оспан був першим, хто зважився на це.

Волосний з’їзд мав відбутися в аулі самого Уразбая біля Есполатівського озера. Мали зійтись аткамінери всіх родів Чингіської волості і представники суміжних племен, які приїхали зі скаргами і вимагали повернення худоби. Уразбай, наперед знаючи, що буде на з’їзді, виїхав у місто і відсиджувався там.

— Отак вони й намагаються перехитрувати один одного! — з гіркотою розповідав Магаш.— Ворожнеча їхня схожа на дозрілий, готовий прорватися гнояк: так і дивись прорветься. Оспан-ага — людина смілива й