Читати книгу - "Фірман султана"

— За цим діло не стане, — похмуро сказав Грива. — На валах і нашої і турецької зброї досить. Скажіть тільки, куди нам іти.

— Рожков піде зі мною. А ви — не з моєї дивізії…

— Ми хотіли б разом, — сказав Роман.

— Атож, гуртом легше й батька бити, — вставив понуро Грива.

— Навіщо ж батька, — усміхнувся генерал. — Турка бийте, молодці! Турка!.. Якщо хочете разом, тоді будете при мені! Але знайте: я там, де найважче! Ви поки що вільні птахи — вибирайте!

— А що нам вибирати, — сказав Звенигора. — Смерті не боїмося! Бог не захоче — свиня не з'їсть!

— Ха-ха, чудово сказано! Чудово! Тоді — за мною, молодці! Після вчорашніх втрат мені кожен сміливий воїн дорогий! За мною!

Сухорлявий високий генерал, притримуючи рукою тонку шпагу, що била його по ногах, швидко попростував до вежі замка. За ним поспішав Кузьма Рожков зі своїми новими друзями..

Навколо вже все гуло, гоготало, тріщало. Над головами пролітали бомби і ядра. До стін бігли запізнілі вояки, по драбинах і земляних сходах, укріплених сосновими плахами, здиралися нагору. Тут же лежали перші на сьогоднішній день убиті й поранені. У свіжому ранковому повітрі відгонило димом і кров'ю.

Генерал Гордон швидко збіг на стіну і глянув на турецькі позиції. По сірій, змережаній окопами землі до міста наближалися густі ряди яничарів. Тисячоголосе «алла» линуло над полем.

Обабіч генерала стали Рожков і його нові друзі-запорожці.

Князь Ромодановський з почтом стояв на піщаному горбі на лівому березі Тясмину, навпроти Чигирина. Щохвилини до нього під'їжджали гінці, сповіщаючи про хід битви.

Боярин мав дуже стомлений вигляд. Блідий, змарнілий, з темними кругами під очима. Завжди ретельно розчесані, пригладжені вуса та борода сьогодні були скуйовджені, мов у хворого на лихоманку. Ніхто з почту не знав справжньої причини такого стану головнокомандувача.

Однак накази князя були, як і завжди, чіткі, обдумані, а голос — твердий, рішучий. Припухлі від безсоння очі дивилися пильно, бачили далеко — від максимівських лугів до суботівських круч, — охоплювали все поле бою.

Ворожий наступ понад Тясмином розпочався одночасно зі штурмом Чигирина. Зі сходом сонця ударили турецькі й татарські тулумбаси, заклично заграли зурни, затрубили ріжки. Від тисяч кінських і людських ніг застугоніла земля. Різнобарвні загони яничарів, спагіїв, арабських і курдських вершників хвилями перекочувалися через Тясмин і з ходу нападали на стрілецькі окопи та редути. На лівому фланзі кримська орда атакувала в кінному строю козацькі полки.

Все величезне військо османів перейшло в рішучий наступ. На тясминських лугах, на піщаних пагорбах лівого берега, в чигиринській діброві та в рідких узліссях Чорного лісу з самого ранку зав'язалися тяжкі бої.

Особливо сильний натиск турки робили на Чигирин та прилеглі до нього околиці. Ромодановський розумів, що вони хотіли відкинути його з Черкаського шляху, щоб відрізати Чигирин, оточити його з усіх боків. Тоді доля міста була б остаточно вирішена: воно б здалося на милість переможця. В руки ворога потрапило б багато пороху, бомб, ядер, продовольства. Тому він з самого ранку кинув сюди Білгородський стрілецький полк — свою опору і гордість.

Пригнічений і заклопотаний Ромодановський спочатку не помітив гінця і тільки, коли перед ним стали три татарських мурзи, глянув пильніше на козака.

— Від гетьмана?

— Так, ваша світлість. Гетьман наказав доставити листа і полонених.

— Сам маю полонених досить, — сказав стомлено боярин, розгортаючи папір.

Гетьман писав: «Посилаю тобі, князю Григорію Григоровичу, знатного татарського мурзу Саферелея. Оний мурзишка є зятем хана Мюрад-Гірея… Налякай його гарненько! Скажи, що одріжеш його погану голову і пошлеш у подарунок тестеві, сиріч ханові, якщо той дозволить візирові Мустафі вчинити насильство над князем Андрієм… Разом з ним посилаю ще двох захудалих мурз, — хай сам Саферелей відправить їх до хана негайно як посланців. Двох — для більшої певності…»

— А, от воно що! — вигукнув боярин і повернувся до гінця. — Спасибі тобі, козаче! Ти приносиш мені маленьку надію…

Він швидко підійшов до низькорослого Сафеірелея, якого поставили на коліна зі зв'язаними ззаду руками, промовив тихо, але суворо?

— Мурзо, хан Мюрад-Гірей вчинив необдумано, передавши мого сина князя Андрія туркам. Візир Мустафа погрожує йому смертю. Він сповістив мене, що обдере з голови живого князя Андрія шкіру, напхає її соломою і пришле мені в подарунок, якщо я сьогодні до півдня не здам Чигирина… Я захищатиму це місто, поки стане сил моїх! Отже, візир матиме привід виконати свою мерзенну погрозу… Але клянусь, я знайду засіб помститися ханові за мого єдиного сина! І першою жертвою цієї помсти будеш ти, мурзо! Я накажу тебе живого оббілувати — здерти з голови шкіру, теж напхати соломою і відіслати ханові….

Саферелей зблід. У нього пересохло в роті. Він хрипко сказав:

— О аллах, врятуй князя Андріяі

— Ти допоможеш аллахові, мурзо.

— Я?

— Якщо хочеш носити голову на плечах, передай ханові через своїх одноплемінників, — Ромодановський кивнув головою в бік двох полонених мурз, що стояли осторонь, — щоб урятував князя Андрія! Інакше…

— Якші, якші[30], — швидко залопотів Саферелей. — Я зроблю так, як наказує візир урусів… Але ж усе в руці аллаховій…

— Безумовно. І передусім твоє життя, мурзо.

Ромодановський відійшов, а Саферелей почав щось швидко пояснювати мурзам, і ті згідливе кивали головами.

— Якші, якші!

8

Засвіт ударивши по Чигирину, турецькі гармати весь день не припиняли обстрілу. Палаючі бомби та розжарені ядра, креслячи в затягнутому димом небі чорно-вогнисті сліди, з усіх кінців летіли на місто. Трощили поодинокі, уцілілі в попередніх штурмах будівлі, підпалювали все, що могло горіти.

Вибухи стрясали скремсану, обгорілу, просякнуту кров'ю землю, рвали її На шмаття. Дим, пилюка, гарячий присок здіймалися високо вгору, сповнюючи повітря гарячою задухою і смородом.

Замок відгукнувся з Кам'яної гори залпом сорока гармат, послав у поле смертоносні чавунні бомби і ядра. Гармаші, за наказом генерала Гордона, заклали в півтора раза більше пороху, ризикуючи бути розірваними разом з ними. Та гармати витримали. Зате в турецькому таборі спалахнули намети, здибилися, рвучи повіддя, осліплені жахом коні, страшно заревли верблюди, закричали поранені.

Дим чорно-бурою хмарою окутав Чигирин. Сонце прозирало крізь нього сердите, криваво-багряне.

Весь день турки не припиняли атак. Тисячі яничарів, спагіїв, татар, волохів, мунтян, арабів з криком, з перекошеними від люті і страху обличчями, розмахуючи шаблями, списами, знаменами, підтримувані завиванням зурн і гуркотом барабанів, ішли й ішли на приступ. Опівдні злетіла в повітря сторожова вежа Кримських воріт. Не виявлений