Читати книгу - "Конан, варвар із Кімерії"

Незабаром тупіт підкованих сандалій затих віддалік. Конан і дівчина покинули свій притулок і рушили далі. За кілька хвилин вони побачили низьку з плоским дахом споруду, контури якої неясно вимальовувалися попереду.

Храм Ханумана стояв у гордій самотині посеред широкого мовчазного, безлюдного в цю годину майдану. Похмура будівля, складена з масивних кам’яних брил, немов би тиснула на кожного, хто до нього приходив. Храм був огороджений біломармуровою стіною, прикрашеною барельєфами з картинками із життя чудовиськ. Широкий вхід, ніби розкрита паща, давав змогу безперешкодно проникнути всередину. Ворот чи інших загороджень не було.

— І чому це людожери не полюють на людське м’ясо в храмі? — гмикнув Конан. — Сюди ж можна ввійти вільно!

Забібі притиснулася до нього.

— Вони панічно бояться Тотрасмека. В Замбулі його всі бояться. І Юнгір Хан теж, і Нафертарі… Ходімо! Ходімо швидше, поки я ще можу йти.

І дівчина зробила крок уперед, ніби у вир. Конану подобалися люди, здатні переступити через свій страх. Трішки обігнавши дівчину, він прикривав її плечем.

Вони проминули широкий вхід. Кімерієць наслухався про жахливі звичаї жерців Сходу і зовсім не здивувався б, коли б на них раптом упала кам’яна балка чи під ногами провалилася б земля. Він знав — може статися так, що ні він, ні дівчина не вийдуть звідси живими. Але Конан не мав звички довго роздумувати про небезпеку. Хай, не поталанить…

Вони зайшли до двору. На мармурових плитах відбивалися зорі. На галерею з колонами вели неширокі сходи. Стукіт двох сердець, здавалося, лунав на всю округу. Високі двері були широко розчинені, усередині нікого не було видно. Вдень сюди приходили люди і покладали приношення на чорний вівтар бога-мавпи. Вночі ж жителі Замбули уникали храму, як зайці уникають нори отруйної змії.

Тліючі курильниці поширювали всередині храму м’яке таємне світло, і довкілля здавалося нереальним і навіть потойбічним. Під стіною за чорним кам’яним вівтарем сидів бог. Його погляд був навіки прикутий до дверей, через які століттями приходили його жертви, а деяких приводили на ланцюзі. Від порога до вівтаря вела неглибока канавка, і, коли нога Конана ступила в неї, кімерієць мимоволі відскочив убік. Канавка була прочовгана ногами багатьох людей, які в муках умирали на цьому похмурому вівтарі.

У нерівному світлі курильниць бог Хануман мав вигляд напівлюдини-напівтварини. Він сидів не так, як звичайно сидять мавпи, а як людина, що підібгала ноги, але від цього його схожість із мавпою не зменшувалася. Фігура божества була висічена з чорного мармуру. Рубінові очі горіли хтивим червоним світлом, немов вугілля в культовій ямі людожерів. Величезні руки Ханумана покоїлися на колінах долонями вгору, пазуристі пальці були напівзігнуті, і, здавалося, вони готові схопити кожного, хто наважиться наблизитися. В огидному зображенні божества був відтворений увесь цинізм вироджу ваного культу.

Забібі обережно обійшла статую, але, коли ненавмисно торкнулася її, затремтіла, немов зачепила отруйну рептилію. За широкою спиною ідола, на відстані кількох футів, видніла мармурова стіна і бордюр із золотого листя. По обидва боки від статуї було двоє дверей із слонової кістки. Над кожною з них височіла золота арка.

— За цими дверима коридор, який нагадує формою шпильку для волосся, — сказала дівчина. — Я була там одного разу.

Вона здригнулась і мерзлякувато зіщулилася, пригадавши жахливе й непристойне видовище, яке їй довелося побачити.

— Коридор вигинається, як підкова, і кожний його ріг виходить у цю кімнату, — продовжувала танцівниця. — Апартаменти Тотрасмека знаходяться у вигині, і там є двоє дверей. Проте десь тут мають бути приховані двері, які ведуть просто у внутрішні покої Тотрасмека.

І вона почала нишпорити по гладенькій поверхні стіни, на якій не було видно ні тріщини, ні горбика. Конан стояв поряд, тримаючи напоготові меча й обережно озираючись навколо. Його уява малювала жахливі картини, які могли мати місце за цією стіною, і кімерієць відчував себе звіром у пастці.

Нарешті Забібі знайшла таємну пружину. Велика плита безшумно відійшла вбік, відкривши темну діру в стіні.

— О Сет! — зненацька скрикнула дівчина.

Конан стрибнув, але спізнився — чиясь смаглява рука вчепилась у волосся Забібі. Дужий ривок підняв дівчину в повітря, втягнув у чорну діру. Пальці Конана встигли лише ковзнути по тілу Забібі — плита опустилася на місце, перед кімерійцем знов була стіна. Ніби нічого й не сталося, лише за стіною чулися звуки боротьби, крик і чийсь гидкий сміх, від якого в Конана закипіла в жилах кров.

3. СМЕРТЕЛЬНІ ОБІЙМИ

Лайнувшись, кімерієць щосили вдарив по стіні руків’ям меча. Шматок мармуру відвалився, але двері не ворухнулися. Конан, підскочивши до дверей зі слонової кістки, хотів був рознести їх ущент, але про всяк випадок спершу штовхнув рукою. Двері легко піддалися, за ними виявився довгий, покручений коридор. Його тьмяно освітлювали курильниці. Звірине чуття підказало Конану зачекати й роздивитися. На одвірку висів важкий шворінь, і гігант обережно торкнувся до нього губами. Так і є — метал був теплуватий, і це означало, що секунду тому хтось торкався до нього, щоб відімкнути двері. Кімерієць зрозумів, що клюнув на наживку і трохи не потрапив у пастку. Варто ж було знати, що Тотрасмек тримає під контролем кожного, хто заходить до храму.

Конан чудово розумів, що, заглибившись у коридор, він дозволить заманити себе до пастки, яку наготовив на нього жрець. Проте десь тут мала бути Забібі. Знаючи звички жерців Ханумана, кімерієць був переконаний, що дівчина потребує допомоги. Перехопивши меча двома руками, Конан м’якою ходою пантери рушив уперед.

З лівого боку коридору тягнувся ряд склепінчастих дверей, кожну з яких кімерієць намагався відчинити, але вони були замкнуті. Він пройшов близько сімдесяти п’яти футів, коли нарешті коридор різко повернув праворуч. Все було так, як говорила Забібі. Одні з дверей за поворотом піддалися, відчинилися.

Кімерієць зазирнув у широке квадратне приміщення, освітлене набагато краще, ніж коридор. Стіни були вкриті білим мармуром, підлога — слоновою кісткою, а стелю оздоблювало різьблене срібло. Посеред кімнати стояв дископодібний стіл із металу чи чогось вельми схожого. Було кілька диванів з атласними покривалами, і на одному з них напівлежав чоловік. Зустрівши запитальний погляд Конана, чоловік засміявся.

Весь одяг незнайомця складався з пов’язки на стегнах і сандалій, підв’язаних ремінцями майже біля колін. У нього були коротко підстрижене чорне волосся і смаглява шкіра. Риси обличчя були грубими, а очі — надзвичайно жвавими. Чоловік був величезний. При щонайменшому русі