Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Аргонавти Всесвіту 📚 - Українською

Читати книгу - "Аргонавти Всесвіту"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Аргонавти Всесвіту" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 116
Перейти на сторінку:
за одною. Сонце, мабуть, ніколи не пробивало своїм промінням щільний хмарний покров планети. Але світла було багато навіть у глибокому міжгір’ї, де лежав астроплан.

Ван Лун уважно оглядав скелі. Після нічної пригоди з невідомою гігантською твариною він не довіряв Венері. Хто знає, чи не висунеться з-за першої-ліпшої скелі якесь страховище? Треба було бути готовому до всього. Автоматична гвинтівка на взводі, в ній тридцять надійних розривних куль; електричний, вже не тренувальний, а бойовий пістолет при боці, під лівою рукою; дві атомітні гранати на поясі; запасні обойми з патронами для гвинтівки — в кишені. Що ж, Ван Лун готовий до якої завгодно зустрічі!

Риндін дивився на верхів’я скель, на хмари, що повільно пливли в небі. Ван Лун почув його схвильований голос:

— Здрастуй, невідома плането! — урочисто говорив академік, простигши вперед руки. — Здрастуй, Венеро, загадкова плането таємниць і несподіванок, на яку досі ще не ступала нога людини! Ми прийшли сюди — і ми відкриємо твої таємниці, хоча б як негостинно ти зустріла нас!

Він обернувся. Його сиву голову було напрочуд добре видно в прозорому шоломі: часом здавалося, що й шолома взагалі ніякого немає, а лише навколо голови переливаються сяючі бліки.

— Так, я схвильований, Ван, — промовив Риндін, побачивши, як уважно дивиться на нього Ван Лун. — Схвильований цією хвилиною, якої ми так довго чекали, до якої ми так наполегливо, незважаючи ні на що, готувалися роками. Ми з вами — перші люди на Венері! Ван, та висловте ж ви бодай як-небудь ваші почуття! Зараз ваша прославлена стриманість просто протиприродна. Ну, Ван!

Ван Лун сконфужено розвів руками:

— Не вмію, Миколо Петровичу, — відверто признався він. — Всередині дуже багато. Зовні нічого немає. Всередині кипить, зовні спокійно. Така погана вдача, Миколо Петровичу, — засміявся Ван Лун, — навіть батько з матір’ю так казали. Але нічого, ви хвилюйтеся, я буду спокійним. Разом складемо, поділимо на два, гаразд?

— Добре, добре, Ван, — також сміючись, відповів Риндін. — Вже з вашого незвично довгого монологу бачу, що й ви зараз не такий спокійний, як здається з першого погляду. Гаразд, ходімо, друже мій. Он та висока скеля, по-моєму, краще від інших підходить для нашої мети.

Швидкими, легкими кроками Микола Петрович вирушив до скелі, на яку вказав. Ван Лун ішов за ним слідом, уважний і весь зібраний. Він зірко оглядався на всі боки, не пропускаючи жодного підозрілого місця. Академік Риндін перебував під надійним захистом!

Вадим Сокіл і Галя Рижко стежили за обома дослідниками крізь боковий ілюмінатор каюти. Вони щиро заздрили Риндіну і Ван Луну, особливо Галя: дівчині так хотілося скоріше вийти з міжпланетного корабля і опинитися на Венері, власними ногами ступити на неї. Проте вона розуміла, що саме Миколі Петровичу Риндіну, керівникові експедиції, належить честь першому розпочати вивчення планети. А Ван Лун зобов’язаний був супроводжувати Риндіна в першій вилазці і охороняти його.

Певна річ, на астроплані був ще один вільний скафандр, — з трьох, що лишилися непошкодженими. Втім, і тут Галя зрозуміла, — ще один учасник першого виходу до невідомого світу Венери був би зайвим тягарем для Ван Луна, якому довелося б думати не про самого Миколу Петровича, а відразу про двох підопічних. Тут нічого не вдієш! Лишалося тільки терпляче чекати своєї черги, тим більше, що Риндін перед виходом з корабля сказав підбадьорююче:

— Ви самі розумієте, друзі, що корабель не можна залишати всім, навіть коли б у нас було і чотири справних скафандри. Зате обіцяю вам, що наступного разу в астроплані зостануся я сам, а ви всі підете в колективну розвідку.

Це було сказано так тепло, так по-дружньому, що і Галя, і Сокіл примирилися з своєю долею. І тепер вони, не відриваючи очей, стежили за Риндіним і Ван Луном, які підіймалися схилом міжгір’я.

Микола Петрович раптом спинився. Він нахилився і подивився собі під ноги.

— Чи доводилося вам бачити щось подібне, Ван? — спитав він голосом, в якому звучав явний подив.

— Ні, — коротко відповів Ван Лун, відступивши на крок.

Частина схилу перед ними була вкрита міріадами комах. Істоти найрізноманітніших форм — довгі, короткі, круглі, плескаті, з шістьма, десятьма і сотнями ніг, різні завбільшки, розміром з муху і величезні, мов гігантські жуки-рогачі, — комахи рухались одним суцільним потоком вздовж улоговини, на краю якої опинилися мандрівники. Цей живий потік спускався з одного схилу, перетинав улоговину і потім підіймався на другий схил. Комахи рухалися кількома шарами, один над одним; вони квапилися, переганяли одна одну, немов хтось їх гнав. І жодна з істот не ухилялася вбік, усі трималися в одному річищі, наповненому до країв.

Ван Лун обережно опустив ногу в гумовому чоботі скафандра в цей живий потік. Він відчув, як під його підошвою хрумкотять сотні комах. Але потік не спинявся, він обтікав ногу і продовжував свій рух.

— Дуже дивне явище, мушу сказати, — з неприязню процідив Ван Лун. — Однак можна йти далі, Миколо Петровичу.

І він кількома кроками перейшов через живу річку, занурюючись майже по коліно. Риндін ішов слідом за ним.

Група високих дерев, що нагадували пальми з широкими віялами довгастого червоного листя, перетинала їх шлях. Микола Петрович показав на неї Ван Луну:

— Як бачите, Ван, Сокіл мав рацію, коли запевняв нас, що на Венері ми зустрінемо рослинність, схожу з флорою нашого земного юрського періоду. Ці дерева немов і справді нагадують рослинність юрського періоду.

— Щодо рослин — сперечатися не можу, хоча вони й оранжево-червоного кольору, — озвався Ван Лун. — Зате тварини тут, зауважу, інші. Не такі, як красномовно описував Вадим. Ось, зверну вашу увагу, чудовий зразок!

Рука Ван Луна вказувала кудись між стовбурами дерев. Тепер побачив і Риндін. На грубезних блискучих нитках величезного павутиння, яке густою сіткою простяглася між двома високими деревами, сидів великий ситий кошлатий павук. Він був завбільшки з голову людини або навіть більший. Павук уже помітив людей, що наближалися, його маленькі оченята люто втупилися в них, довгі криві лапи збуджено переступали по павутинню. І не можна було зрозуміти, чи хоче він утекти, зляканий незвичними пришельцями, чи, навпаки, готовий кинутися на них.

— Як він вам подобається? — спитав Ван Лун Риндіна, звівши на всяк випадок вгору гвинтівку.

— Досить огидна істота, — пробурмотів Микола Петрович. — Проте, Ван, зустріч з цим. як ви висловилися, “чудовим зразком” аж ніяк не спростовує припущень Вадима. Цілком можливо, що павуки існували і серед земних юрських тварин. Наші зустрічі ще не розбивають теорії Вадима, знаєте…

— Дозволю собі спитати: а як з тією тваринкою, що заглядала вночі до

1 ... 54 55 56 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аргонавти Всесвіту», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Аргонавти Всесвіту"