Читати книгу - "Заїр"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Для того щоб справжня Енергія Любові могла проникнути у вашу душу, вона має знайти цю душу такою, ніби ви щойно народилися. Чому люди почувають себе нещасливими? Бо вони хочуть підкорити собі цю Енергію, а це неможливо. А якщо ви забудете свою історію, то ви триматимете цей канал чистим, дозволятимете, щоб кожного дня ця Енергія виражала себе так, як їй хочеться, щоб вона вела вас за собою.
– Це дуже романтично, але й дуже важко. Бо ця Енергія завжди натрапляє на безліч перешкод: компроміси, діти, суспільне становище…
– …а через певний час розпач, самотність, страх, спроби контролювати те, що контролювати не можна. Згідно з традицією степу, яка називається Тенгрі, щоб жити повним життям, треба перебувати в постійному русі й лише тоді кожен день відрізнятиметься від іншого. Коли кочовики проходили крізь міста, вони думали: «Бідолашні ті люди, які тут живуть, для них усе є однаковим». А городяни, либонь, дивилися на кочовиків і думали: «Бідолахи, вони не мають власних осель». Кочовики не мали минулого, тільки теперішнє, й тому вони завжди були щасливими – і так тривало доти, доки комуністичні верховоди не примусили їх відмовитися від мандрівного життя й загнали їх у колгоспи. Після цього ми поступово стали вірити в ту історію, яку накинуло нам суспільство. І сьогодні ми втратили свою силу.
– Ніхто сьогодні не може все життя кочувати.
– Фізично – так. Але ми можемо робити це в духовному розумінні. Треба йти і йти, відходити все далі від тієї Персональної Історії, яку нам накинули.
– А що треба зробити, щоб відмовитися від тієї історії, яку нам накинули?
– Повторювати її голосно, в найменших подробицях. Розповідаючи її, ми прощатимемося з тими, ким ми були, і ви побачите, якщо спробуєте: ми відкриємо простір для нового, невідомого світу. Повторюймо цю давню історію безліч разів, поки вона перестане бути для нас важливою.
– Тільки це?
– Треба додати лише одну деталь: коли відкриватиметься простір, треба – щоб нас не опановувало відчуття порожнечі – його негайно слід заповнювати, хай навіть чимось тимчасовим.
– Як?
– Іншими історіями, тим досвідом, який ми не наважилися набути або який не хочемо набувати. У такий спосіб ми змінимося. У такий спосіб зростатиме любов. А коли любов зростатиме, то й ми зростатимемо разом із нею.
– Це також означає, що ми можемо втратити дуже важливі речі.
– Ніколи. Важливі речі завжди залишаються, ті речі, які ми вважаємо тепер важливими не мають для нас ніякої користі – наприклад, фальшива сила, що стримує Енергію Любові.
Старий каже, вона вже використала свій час, і він мусить прийняти інших людей, що чекають своєї черги. Естер просить дати їй ще бодай кілька хвилин, але він невблаганний, але пропонує їй прийти якогось іншого дня, і тоді він ще багато чого зможе її навчити.
Естер залишається в Алмати ще тиждень і обіцяє повернутися. Протягом цього часу я розповідаю їй свою історію багато разів, а вона багато разів розповідає про своє життя – і ми доходимо висновку, що старий кочовик має слушність, щось відходить від нас, ми стаємо наче легшими, хоч і не можна сказати, що – щасливішими.
Але старий дав нам пораду: негайно заповнювати порожній простір. Перш ніж від’їхати, вона запитує, чи не хотів би я поїхати до Франції, щоб ми могли продовжити процес забуття. Вона не має з ким розділити свої почуття, не може говорити про це з чоловіком, не довіряє людям, з якими працює; їй потрібен хтось іззовні, здалеку, хто не брав би участі в її Персональній Історії майже до цього дня.
Я відповідаю згодою – і лише в цю мить згадую про пророцтво Голосу. Кажу, що я не знаю мови, а мій досвід обмежується доглядом за вівцями та роботою біля бензоколонки.
В аеропорту вона просить мене пройти інтенсивний курс французької мови. Запитую, чому вона мене запросила. Вона повторює те, що вже мені сказала, признається, що боїться того простору, який у неї відкривається, коли вона забуває свою Персональну Історію, боїться, що все повернеться до неї з новою силою, і тоді вона вже не зможе звільнитися від свого минулого. Каже, щоб я не турбувався про квитки та візи, вона подбає про все. Перед тим як пройти паспортний контроль, вона з усмішкою дивиться на мене й каже, що теж чекала на мене, хоч і не здогадувалася про це. Останні дні були найбільш радісними для неї за останні три роки.
Ночами я працюю охоронцем у стриптиз-клубі, а дні присвячую вивченню французької мови. На мій подив, напади епілепсії стають значно рідшими, але Присутності я теж не відчуваю. Розповідаю матері про те, що мене запросили до Франції, а вона каже, що я дуже наївний, ця жінка більш ніколи тут не з’явиться й не подасть по себе ніякої звістки.
Проте через рік Естер знову з’являється в Алмати: сподівана війна вже почалася, хтось уже опублікував статтю про секретні американські бази, але інтерв’ю зі старим кочовиком мало великий успіх, і тепер їй замовили великий репортаж про зникнення кочовиків та їхнього укладу життя. Крім того, каже вона, я вже давно нікому ні про що не розповідала, і мене знову опанувала депресія.
Я допомагаю їй увійти в контакт із кількома племенами, які досі кочують, дотримуючись традиції Тенгрі, та з місцевими чаклунами. Я вже досить пристойно розмовляю французькою мовою і якось під час вечері вона дає мені папери для консульства, які я повинен заповнити, добуває мені візу, купує квиток на літак, і я лечу до Парижа. Як вона, так і я, помічаємо, що з очищенням
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заїр», після закриття браузера.