Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Свій час 📚 - Українською

Читати книгу - "Свій час"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Свій час" автора Яна Юріївна Дубинянська. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 129
Перейти на сторінку:
я коли-небудь вибудовував сам.

Ні. Річ не в швидкості. Річ у тім, що цю мережу — авжеж, загалом непогану, функціональну, як я вже встиг визнати, мережу все-таки майстрували ззовні, байдужі люди, які небагато тямили в тому, що коїться. Їй просто бракує інструментарію, аби вловити сенс, проте її достатньо, щоб оцінити красу. Та хай там як, я не просунуся далі. Це наче слухати вірші чужою мовою.

Входжу в комунікацію. Особистий код Аластера Морлі я так і не знаю, але його остання хвиля досі висить на панелі, і нескладно продовжити ланцюжок, відповісти:

«Морлі, маю до вас зустрічну пропозицію. Від цього залежить успіх нашої подальшої співпраці».

Відповідає миттю, навіть трохи раніше, ніж я ставлю останню крапку, і це свідчить, що він устиг прискоритися після нашої останньої розмови — і з гарячкової радості забув синхронізуватися знову:

«Я слухаю, пане Сун».

«Я маю потрапити туди. Фізично. У плебс-квартал».


— Андрія я знав зовсім молодим, коли його ніхто ще не знав, даруйте цей мимовільний каламбур. Звісно, було приємно побачитися знову, принаймні мені, та, маю надію, він теж не надто страждав у моєму товаристві. Фестивальна атмосфера літературного братерства зрівнює статуси і знищує станові кордони, дозволю собі так висловитись. Адже я, як ви, мабуть, знаєте, в певному сенсі поет, мене весь час тягне на метафори… Ми сиділи в приємній компанії, провадили навкололітературні балачки, згадували молодість. Я не набагато старший за Андрія, але, знаєте, той час, коли вже є що згадати, підкрадається непомітно… Жартую, жартую, даруйте, якщо не зовсім доречно, адже я справді схвильований. Ніщо не віщувало, атож, ніщо, як то кажуть, не віщувало…


— Розкажи, яка ти була маленькою. Ні, стривай, дай вгадаю… Така серйозна худенька дівчинка, без подружок і весь час із книжкою. Так?

— Не зовсім. Я все життя була товста, в дитинстві теж, усі діти мене дражнили… А тепер узагалі. Не дивися.

— Вірусику, не діждешся. Хочу і буду.

Червонясте світло від світильника з напівпрозорим абажуром, розписаним японськими ієрогліфами, Сергій не дав погасити лампу, добре, що вона така тьмава, пом’якшує обриси і приховує неприємні деталі на кшталт зморщок і пігментних плям… Віра намагалася прикритися простирадлом, а ще краще цілком заховатися, з головою. Але Сергій не дозволив, перехопив зап’ясток і притиснув до подушки, а сам перекотився на бік, навис над нею і, звісно ж, знову лоскотно торкнувся вусами до її щоки й кутика вуст, смішний незграбний хлопчисько…

— Годі, відпусти!

— Не відпущу. Ніколи тебе не відпущу.

— Розкажи тепер ти, Сергійку. П’ятірки з усіх предметів, драмгурток, усі дівчатка з класу були закохані в тебе, так?

— Уся школа! Школа, до речі, одна на чотири села. І ходили ми до неї лише взимку, по завершенні сільгоспробіт. За посівної яка школа?.. про осінь узагалі мовчу. А драмгурток… ууу, пригадую, щоб Настюху вламати, я тоді влаштував драмгурток… на сіннику…

— Я не знала, що ти з села.

— Нічогісінько ти про мене не знала. Про народного артиста, до речі. А ще ж культурна жінка, поетка!

— Сергію, та я ж…

— Нічого. Я все тобі розповім. І ти мені все про себе розкажеш, геть усе. Часу в нас із тобою…

Годинника в їхньому номері не було. Ніде не було, Віра зауважила це відразу, ще тоді як, увійшовши, роззиралася всередині цієї японської скриньки, такої затишної і внутрішньої, окремішньої від усього, що залишилося там, назовні. Тут узагалі поміщалося дуже мало: бамбукова ширма з птахою-танцівницею, морські мушлі на поличках, світильник в абажурі з рисового паперу і величезне, на решту простору, кругле ліжко, застелене ієрогліфічним покривалом. Побачивши це ліжко, схоже на тарелю, Віра чомусь засміялася, хоча цього чекала від себе найменше. А потім Сергій опустив жалюзі на темному вікні, підійшов ззаду й обійняв.

І час зупинився остаточно.

— …В Японії? Був, звісно. Вперше років зо тридцять п’ять тому, тоді ніхто ще так просто не їздив, а нас послали на фестиваль до Кіото з «Закривавленою птахою», ти ж бачила? Та йди, не може бути, Вірусько, ти просто забула. Вся країна дивилася «Птаху» і ридала. Там родина живе в горах, гуцули, а я сусід, куркуль, погана людина… єдиний раз гада зіграв, то принаймні, чуєш, до Японії звозили! Як нас тоді інструктували, це варто було записувати і робити потім виставу за перебудови, та хто ж знав. Із готелю не виходити, саке не куштувати, до японок не всміхатися… Вони геть некрасиві зблизька, ті японки. Тому, певно, гейші так фарбуються. Малюють на собі бодай щось замість краси… А я молодий був, пригод хотілося. Та й кажу нашому кадебістові, без цього тоді, ти ж розумієш, ніяк, але дядько трапився нормальний, оце ж, кажу йому: чого сидіти, ходімо вдвох прогуляємося містом, ти при виконанні, типу, пасеш мене, га? Він і погодився. А в японській обидва ні бельмеса… Вірусько? Чого це ти?

— Розповідай. Дуже цікаво. Я просто… я ж ніде не була. Ніде.

Літня жінка лежить в обіймах немолодого чоловіка і шморгає носом, як дівчисько… смішно. Щоправда, сміятися нікому, крім нас, ми тут самі. Самі: дивовижна граматична форма, оксюморонна за своєю суттю, що так тонко і точно висловлює сутність кохання. Однина, схована у множині. Самі — отже, лише вдвох, і більше нікого: ніде, взагалі, ніякого зовнішнього світу немає в принципі за цими стінами і тонкими смужками бамбукових жалюзі на вікні. Нічого, нікого

1 ... 54 55 56 ... 129
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свій час», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свій час"